поетеса

СКЕРЦО СМІЛІ

Хіба ж можливо, щоб тебе забуть?
Оці зірки продимлені вітрами.
В тобі-- мого життя бентежну суть,
Тебе сміливу, вквітчану зірками.
Твойого серця вінчану красу
Люблю до болю, може й неуміло,
Та я в роки нащадкам понесу
Твоє ім'я, моя смілива Сміло!
На мою долю випали шляхи,
А в твою душу впали громовиці...
Вертаю знов замолювать гріхи
До Тясмину священної криниці.
Лише в тобі знаходжу знов себе,
Де отчість сіллю диха і тривожить,
Тут мій народ і кров, що так зове
З чужин, аж в душу зашпарі заходять.
По вулицях в історію твою
Схвильовано іду, аж терпне серце.
Вже в котрий раз кажу, як я люблю,
Твого повітря життєдайне скерцо.