історик

Про те, що це війна покоління дорослих свідомих людей

–Моє покоління помирає. Я бачила це вчора на Байковому кладовищі. Моє покоління помирає. Я бачила це вчора на Аскольдовій могилі.
Моє покоління потопає в зів’ялих квітах, переплетених чорними стрічками. Матері мого покоління кричать, обіймаючи холодні тіла в закритих трунах. Діти мого покоління ненароджуються і одночасно ростуть сиротами. Двадцятип’ятирічні вдови мого покоління кричать холодними очима в порожнє майбутнє.
Моє покоління посміхається з табличок з роком народження 2002-й, 1988-й чи 1995-й. Моєму поколінню навічно 19, 27 і 35.
Моє покоління сміливих людей, які трощили б системи і створювали нові. Моє покоління депутатів, які не встигли стати до трибун. Моє покоління відроджувачів культури, які не посмакують результат. Моє покоління, яке недопише статей і не закрутиться в перших весільних танках.
Не вибачте ті, хто не відчуває війни, бо "свєт не виключають і ракєти над головою не свистять". Я дуже зла на вас, бо я війну відчуваю. У кожному неотриманому вчасно повідомленні з фронту чи в кожному отриманому "ми тиждень не їли, сьогодні нарешті поїмо". У кожній неконтрольованій сирені чи в заржавілому згустку їжаків серед вулиці. Я відчуваю війну, бо моє покоління тепер посміхається з надгробків і зникає безвісти.
Я відчуваю війну, бо це війна мого покоління дорослих свідомих людей, які гинуть в свої 19 і в свої 39, аби вас не відволікав свист ракет.
Моє покоління помирає. Але моє покоління відродиться. Без вас. Моєму поколінню своє робити, моєму поколінню до свого йти.

Із допису у ФБ