Дійові особи
- Деталі
-
Суспільство
-
28 лютого 2017, 17:48
Про те, як на Смілянщині цікаво й корисно можна провести вихідні з родиною повідомила у Фейсбук Марія Степчук.
– Нещодавно ми відвідали музей стародавнього побуту та народних ремесел у селі Плескачівці. Мала можливість спробувати, як наші бабусі ткали доріжки, попробувала молоти зерно на кам'яних жорнах, – пише із захопленням від побаченого пані Марія.
За її словами, було цікаво вимірювати ємкість глечика, а він виявився аж на 12 літрів. Його незвичайна форма вводила в оману.
– Скільки бачила, а такого ще не бачила. І це все завдячуючи керівнику зеленого туризму Смілянщини – Сергію Тимофієву, – наголошує Марія Степчук.
Додамо, що цей унікальний музей діє у Плескачівці вже кілька років. Аби привабити подорожуючих і підтримати розвиток зеленого туризму в нашому районі Сергій Тимофієв його організував, популяризує і є його директором на громадських засадах.
–Ніде в Україні немає такого, де б точно відтворено було, як жила українська сім’я у XIX на початку XX століть, – розповідає сам пан Сергій. І додає, автентичні експонати для музею він збирав особисто у Плескачівці, Сунках та селі Шевченкове. Тож тепер тут можна побачити городній інвентар, збрую для коней та волів, спробувати самотужки виткати три види полотна — тонке, рушникове та доріжки для долу. Тут також покажуть, як із конопель виготовляли нитки, як їх сукали та заряджали у верстат.
Є в музеї і робоче місце чоботаря — відновлено всі інструменти цього майстра, навіть дерев’яні цвяхи. Тут можна побачити весь процес виготовлення взуття — від заготовки до готових чобіт. У музеї вам покажуть виробництво коліс до воза, ознайомлять з інструментом, яким тоді користувалися — столярним станком, рубанком, дрилем, коловоротом, пилкою лучковою, лобзиком. Все можна взяти до рук і вправно попрацювати. На швейній машинці «Зінгер» пошити полотняну сорочку. Новенький виріб можна попрасувати «вугільною» праскою. Таких прадавніх прасок зібрали аж п’ять.
По цих прасках можна читати історію, адже їх залишили на нашій землі вояки із Австро-Угорщини, Польщі, Німеччини та Румунії.
Є в музеї і скрині, звичайні та з музичним зам¬ком. Цікавою є комора, у якій українські сім’ї зберігали та переробляли збіжжя. Там стоять дерев’яні ваги, гирі, мірки, наповнені гречкою, пшеницею, вівсом. Усе це можна перемолоти, перевіяти, просіяти, замісити та випекти у печі хлібину.
Взагалі у Плескачівському музеї народного побуту ви зможете побачити багато чого цікавого, якщо візьмете родину і відвідаєте його. Бо цей музей, як каже Сергій Тимофієв, «не за шнурочком, він живий».
Людмила ВАНІНА