- Деталі
-
Суспільство
-
06 квітня 2019, 11:36
У травні 2019-го буде два роки, як в АТ «Смілянський машинобудівний завод» змінилось керівництво. Посаду голови правління та генерального директора зайняв молодий сучасний керівник Олександр Сергійович МИЛЬКО.
Він - людина столична, розумна, обізнана, нової формації, з нашим проблемним містом та міською владою ніколи не стикався і тоді не розумів, куди потрапив.
У травні 2018 року рішенням сесії міської ради було піднято ставку податку на землю до 1,5%. У зв’язку з цим, якщо раніше акціонерне товариство «Сміламаш» сплачувало до бюджету 70-75 тис.грн щомісяця, тепер мусить платити 100-105 тисяч гривень.
Оскільки «Смілянський машинобудівний завод» переживає зараз не кращі часи, така раптова, без попередження та обговорення зміна ставки податку була незрозумілою керівництву заводу і викликала створення додаткових проблем для виробництва.
Генеральний директор Олександр Милько написав кілька листів до смілянської міської ради, але так і не отримав жодної відповіді. У своїх зверненнях дирекція заводу просить зменшити ставку податку, щоб підприємство сплачувало на 30 тис. грн менше, як це було раніше.
Про те, чому АТ «Смілянський машинобудівний завод» вимагає зменшення податків, про складні стосунки з міською владою, про перспективи розвитку заводу і роздуми щодо того, чи може «Машбуд» закритись назавжди і масово звільнити людей, - розмова кореспондента сайту Сміла.ua з головою правління та генеральним директором Олександром Сергійовичем МИЛЬКОМ.
- Як Ви відреагували на раптову зміну ставки податку на землю?
- Ставку податку на землю нам змінили у травні 2018 року. Її збільшили і нічого нам не повідомили. Нас ніхто не запрошував у владні кабінети, нас не попереджували, не обговорювали, не погоджували це з нами.
Якщо раніше ми платили 70 тис. грн у місяць, то тепер ставка збільшилась до 105 тис. грн. Виходить, що ми переплачуємо 30-35 тисяч щомісяця.
Я відразу поїхав до міського голови. Тоді на посаді очільника міста був Олексій Цибко. Він запросив начальника управління економічного розвитку Олександра Плаксу. Ми почали розбиратись. Представники міської влади думали, що вся територія заводу – наша і ми здаємо в оренду приміщення, тобто не за призначенням використовуємо землю. Вони вважали, що красиві офісні приміщення – належать «Машбуду». Проте насправді те все знаходиться у приватній власності фізичної особи і ніякого відношення до заводу немає.
Я пояснив, що збільшення податку призводить до перешкоджання нашій роботі. Ми стабільно працюємо. У нас немає ні затримок зарплати, ні затримки сплати податку. Однак замість того, щоб допомагати нашому підприємству – влада створюєте додаткові проблеми. Олексій Цибко це зрозумів, пообіцяв через кілька днів зібрати підприємців, порадитись з ними. Обговорити ставку податку. Вислухати думку підприємців.
Але ось уже пройшов рік – ніхто нікого не збирає, про цю проблему забули.
- Які наслідки має АТ «Смілянський машинобудівний завод» від збільшення ставки податку на землю?
- Дуже негативні. Ставку податку нам змінили у травні 2018 року, посередині року. Що таке завод типу наш «Машбуд»? Це стабільне підприємство, що має контракти на рік. Контракти у нас були підписані вкінці 2017 року. В контрактах була закладена собівартість продукції, ціна реалізації, розходи на виробничий процес. Вже все було прораховано. І тут зверху у нас випливла додаткова цифра - 35 тисяч гривень щомісяця. Де нам взяти ці гроші? Довелося звільнити 6 осіб! Інакше у нас немає, де брати ці кошти.
Потім пішов збій діяльності заводу. Звільнили людей – зменшилась продуктивність роботи, зменшилась продуктивність – зменшились об’єми виробництва, зменшились об’єми – знизилась реалізація. І так одне за одним тягнуться проблеми.
А влада нас не чує, не помічає цього. У Смілі на пальцях однієї руки можна порахувати підприємства, яка працюють і приносять місту стабільний дохід.
Міська рада СЬОГОДНІ погналась за цифрою – 35 тисяч. Але вони не розуміють, що можуть втратити ЗАВТРА. Адже наш завод може зупинитись, закритись.
35 тис. грн щомісяця – це для нас зараз дуже великі кошти. Це можна побачити і зрозуміти навіть по зовнішньому вигляду нашого підприємства. Якщо чесно, мені як керівнику зараз соромно, що на нашому підприємстві огорожа розвалюється, фасад руйнується, старі вікна скоро повипадають. У нас «совдепівські» приміщення – їх треба ремонтувати, підтримувати у порядку, перекривати дахи. Обладнання – застаріле, його ніхто ніколи не змінював. Звідки на це все брати гроші? З прибутку. А його зараз немає. Ви бачите, яка зараз складна ситуація в країні. Ми вже не можемо зайти на сусідній ринок держави-агресора… Маємо багато інших проблем. Через важку економічну ситуацію у країні у нас впали об’єми продаж, український ринок щороку зменшується.
- Як же «Сміламашбуду» вдається триматися на плаву?
- Ми ще працюємо на ринку, тому що втримуємо ціни. У нас з 2016 року ціни не змінювались. Тим часом за останній період у кілька разів підвищилась вартість дизпалива, газу, світла, суттєво зросли зарплати, податки тощо... І ще й крім цього нам накинули ще вищий податок за землю. Як його заплатити? Треба ужиматись. Доводиться скорочуватись... А міська влада цього не розуміє. Думає, що для заводу 35 тисяч щомісяця – дрібниця! Проте насправді це зарплати людей, добробут жителів міста.
- Що б Ви хотіли донести до нашої влади? Який основний меседж?
- Влада має зрозуміти: чим більше ми будемо працювати, тим краще у нас ітимуть справи, тим вищими будуть зарплати у працівників. Із кожної зарплати – більший податок. Чим більше прибутку – тим більше податку на прибуток, який теж осідатиме у місцевому бюджеті.
Тут не в тому справа, що ми не хочемо платити. Ми все сплачуємо прозоро та вчасно. Справа в тому, що не заважайте нам працювати, дайте заробити – і тоді ми все заплатимо. Допоможіть нам, щоб нам було з чого платити. І тоді буде взаємна співпраця з міською владою.
Наприклад, у 2017 році ми заплатили у міський бюджет близько 4 млн грн податків, з них 620 тис. грн - податок на прибуток. Але у 2018 році ми заплатили лише 3мільйони 400 тисяч гривень. З яких податку на прибуток не було взагалі, оскільки ми у 2018 році взагалі не отримали прибутку. Ось вам і різниця у порівнянні між 2017 і 2018 роками . Ось і негативний результат підвищення цін та податків.
Чому пішов збиток – бо світло, газ, зарплата подорожчали. Нам довелося звільнити людей. Менше людей – менше виробництва. Коло звужується. І це в подальшому може призвести до закриття заводу. А якщо ми зупинимося хоча б на місяць – ми вже не запустимось.
Поки завод працює – йому треба допомагати.
- Але ж місцевій владі потрібно якось наповнювати бюджет?
- Якби цей податок щось допоміг місту – я б по іншому говорив.
Вже рік ми платимо збільшений податок і що? Щось змінилось? Абсолютно нічого. У Смілі постійні проблеми з теплом, з дорогами, з водою… У міському бюджету величезна дірка.
Це підвищення місту нічого не дало, а нам показало – що завод спрацював у мінус.
Скажіть, скільки Сміла заробляє на цукровому заводі? На землі цукрового заводу? Нуль! Ви хочете, щоб таке ж було і з «Сміламашбудом»? Влада не може нам допомогти. То нехай хоча б не заважає. Ми самі знайдемо точки збуту, орендарів, покупців, самі обновлятимемо виробництво. Тільки дайте нам працювати!
Чим наповнювати бюджет? Ви не наповните бюджет величезними податками!
- Чи є реальна загроза зупинки і закриття заводу?
- Якщо влада мене не почує і ми не знайдемо спільної мови, у мене зникне бажання працювати у цьому місці. Я просто все закрию і поїду у Київ.
Цей завод вже спробували різати на металобрухт, почали водити покупців. І завдяки тому, що я вчасно втрутився, вдалося втримати завод. Це коштувало багатьох зусиль, хвилювань та нервів. Навіть були відкриті кримінальні справи. І лише завдяки арештам вдалося зберегти підприємство у тому вигляді, яке воно має зараз. Коли я прийшов на посаду генерального директора, то відразу зайнявся збереженням і розвитком заводу.
У мене є бажання збільшувати кількість робочих місць, підвищувати зарплату. Ми сприятимемо розвитку нашого підприємства. Але без підтримки влади це зробити важко і, в принципі, неможливо.
У мене прохання до влади: будь ласка, прислухайтесь до тих людей, які наповнюють бюджет. Поки що ми сплачуємо до місцевої казни менше, чим вам би хотілось. Але дайте можливість нам розвиватись. І тоді ми заплатимо більше.
Зараз ми в міру своїх можливостей постійно допомагаємо місту. Допомагаємо нашим ветеранам, пенсіонерам, колишнім працівникам, спортсменам, дітям, шефствуємо над школою №1. У майбутньому ми збережемо ці традиції і допомагатимемо ще більше.
- Чи зверталися Ви до смілянської міської ради з поясненням ситуації, що склалась на заводі?
- Ми тричі зверталися до міської влади зі зверненнями, але нам так ніхто і не відповів. Я повторно звернувся до міського голови, до бюджетної комісії, до депутатського корпусу. Хоч би вони дали якусь відписку, чи отримали листи, чи розглянули їх.
Зараз ми пишемо чергового листа. Ми б’ємося, стукаємо до нашої влади. Проте нам навіть не відповідають.
Як можна довіряти такій владі? Як можна бути впевненим, що влада прикриє наш тил?
Я подивися відеосюжет, коли секретар міської ради Віктор Федоренко виступав і розказував про інвесторів та відновлення роботи фабрики «Ажур», що влада підтримає, допоможе. Дай Бог, щоб дійсно фабрика запустилась і були додаткові робочі місця. Але як влада допомагає уже діючим підприємствам??? Ті інвестори, які заходять у Смілу, ще не розуміють, з ким вони зв’язуються. З таким ставленням до підприємств у цьому місті скоро взагалі нікого не залишиться.
Зараз місцеві чиновники думають, де їм взяти 35 тис. грн податку на землю, а потім будуть думати, що робити з цією руїною, яка залишилась на місці машинобудівного заводу. Потім думатимуть, куди працевлаштувати ті двісті осіб, які втратять роботу.
- Які Ви зробили висновки? Які Ваші подальші дії?
- Я несу особисту відповідальність за цей завод. Я готовий діяти, виступати, доводити нашу думку, іти на діалог з владою. Аби тільки місцеві керівники нас почули. Тричі ми писали листи, ніхто на них не відреагував, не поцікавився, чого ми хочемо, які проблеми має «Сміламашбуд». Очільники міста думають: раз ми платимо, значить, все нормально, то хай платять ще більше. Але насправді все зовсім не так.
До речі, не треба забувати, що наша місцева влада – бюджетники. Вони отримують зарплату за кошти смілянських підприємств і підприємців. Тому, логічно, що вони мають прислухатися до думки тих, хто наповнює бюджет міста.
Та як би важко нам зараз не було, колектив заводу сподівається на те, що влада нас почує і піде нам назустріч.
Коментарі