Афіша

Пам’ятник графу Бобринському у Києві поставили у 1872 році, але більшовики його зняли і переплавили

Деталі

Цікаво

13 грудня 2023, 17:31

У Києві на розі бульвару Шевченка та вулиці Петлюри, днями зняли пам'ятник Щорсу, але ще раніше на цьому місці стояв інший пам'ятник – графу Бобринському, доля якого тісно пов’язана зі Смілою.

І це був перший пам'ятник у Києві, який у 1872 році поставили на зібрані гроші не цареві, не князеві, а людині, яка так багато зробила для Києва. Причому найцікавіше, що киянином він і не був і в Києві з'являвся не дуже часто.
Народився граф Олексій Олексійович Бобринський у настільки впливовій та багатій сім'ї, що здавалося, йому судилося стати марнотратником життя та героєм пригодницьких романів. Його батько – Олексій Григорович Бобринський був позашлюбним сином імператриці Катерини ІІ та Григорія Орлова. Імператриця сина теоретично любила, але практично ним не займалася, перепоручивши його хрещеним, а коли йому було 13 років, вона подарувала йому село Бобрики в Тульській губернії, звідки й пішло прізвище Бобринський. Визнавав свого зведеного брата та імператор Павло I, надавши йому титул графа. І прожив граф Олексій Бобринський життя багате і безбідне, помер у 1813 році, залишивши після себе доньку та трьох синів, зокрема, і Олексія.
Олексій Олексійович Бобринський народився в 1800 році в Петербурзі, але після смерті батька мати з дітьми переїхала в маєток, де Олексій отримав дуже гарне домашнє виховання та інтерес до землеробства. Потім він закінчує військове училище, отримує чин юнкера, корнета, і у 28 років виходить у відставку у чині ротмістра. На той час він був уже давно одружений з чарівною Софією Самойловою, яка була племінницею графа Потьомкіна і успадкувала від нього маєтки у Смілі. Тим часом у родині підростає троє синів – Олександр, Володимир і Лев, і сім’я веде звичайне, нічим не примітне життя.
А ось далі починається цікаве! Після відставки сім'я вирішила переїхати до величезного маєтку в Тульській губернії, де граф Бобринський захопився вирощуванням буряків, тоді це не було поширене і він був одним із перших, хто переконав своїх селян, що справа ця вигідна. Так як Олексій Бобринський був людиною дуже освіченою, то і на своєму першому цукровому заводі він встановив найновіше на той час обладнання та застосовував найсучасніші технології. Згодом він зрозумів, що ще вигідніше вирощуватиме буряк у маєтку Сміла, який належав йому як частина спадщини дружини. І він побудував у Черкаському та Чигиринському повітах кілька цукрових та один рафінадний заводи. І він вважав, що за цукровим виробництвом майбутнє, тож із задоволенням запрошував навчатись усіх, хто хотів цим займатися. Саме в нього навчалися майже всі майбутні великі цукрозаводчики, саме на заводах Бобринського проходили практику брати Яхненка та Федір Симеренко, перш ніж відкрити свою велику фірму. І «цукроманія» захопила всіх, у театрах, салонах, на балах та контрактах говорили лише про буряки. І по суті саме з подачі Бобринського і почалося становлення Києва як цукрової столиці, що дало місту величезний поштовх до розвитку.
А ще Олексій Бобринський був одним із тих, хто підтримав ідею будівництва перших залізниць у Російській імперії. Саме він створив перше Акціонерне товариство, на гроші якого було збудовано першу дорогу з Петербурга до Царського Села. Пізніше гілка залізниці підійшла до Києва, і місто почало розвиватися семимильними кроками.
Олексій Бобринський був дуже цікавою і дуже освіченою людиною. Наприклад, одного разу дружина помітила йому, що вона з малолітніми синами розмовляє англійською мовою, а він не розуміє. Він пообіцяв їй, що за шість місяців вивчить мову і своє слово дотримав. А ще Софія Олександрівна дуже любила квітникарство, і весь час докоряла чоловікові, що той це вважає загубленим часом. Олексій Бобринський вирішив зайнятися цим. Але як він зайнявся! Він збудував у Смілі триповерхову оранжерею, висаджував там зовсім екзотичні рослини і згодом дуже цим захопився.
Саме у Смілі він несподівано для всіх і помер у 1868 році, помер уві сні, помер на самоті – кохану дружину поховав за два роки до цього, а дорослі сини були у від'їзді. І оскільки один із синів був у цей час в Америці, чекали 20 днів. І весь цей час біля труни чергували службовці його заводів, і цілими сім'ями йшли з ним прощатися його селяни.
Після його смерті у Києві вирішили на добровільні пожертвування відкрити пам'ятник графу Бобринському, і поставити його вирішили прямо навпроти залізничного вокзалу на тодішньому розі Бібіківського бульвару та вулиці Безаківської. Пам'ятник відкрили у 1872 році: граф на пам'ятнику стояв, спираючись правою ногою на залізничну рейку та на бронзових барельєфах було зображено обладнання для виробництва цукру та родовий герб. І, до речі, на відкритті пам'ятника з промовою виступив майбутній автор гімну України Павло Чубинський, який високо оцінив заслуги графа Бобринського, у тому числі й у розвитку Києва як цукрової столиці.
І пам'ятник стояв до 1919 року, а потім більшовики його прибрали і переплавили.

• < Попередня
• Наступна >