Миколі Дирді лікарі пророкували тільки десять років життя

Деталі

Суспільство

Миколі Дирді лікарі пророкували тільки десять років життя, а вони з дружиною Ольгою відсвяткували вже й діамантове весілля
Незвичайна історія Миколи Дирди та його дружини Ольги із Самгородка , котрі прожили у шлюбі 60 років, може допомогти багатьом повірити в себе й не падати духом. Незважаючи на пережите, вони виростили трьох доньок, мають дев’ятьох онуків, діждалися аж 23 правнуків. Щасливо склалася їхня доля, хоча ще в 1954 році главі родини лікарі пророкував всього десять років життя.

«Господи, допоможи!»,–голосила мати й перев’язувала поранених дітей
Дев’ятирічний Миколка біг зі школи засніженим кутком й дуже радів. Він таки знайшов ту блискучу цяцьку, котру вчителька відібрала в однокласників й закинула в кучугуру під повітку тітки Марії. Хлопчик час від часу пірнав рукою в кишеню й торкався холодної залізяки. Він поспішав, аби показати знахідку старшому на чотири роки братові Петькові.
–Синку, це вже уроки закінчилися? – з порогу запитала у нього мати й тут же заходилася насипати в миску борщу. Миколка сів за стіл біля вікна, взяв ложку, хліб та почав обідати. У сінях грюкнули двері. Зі школи повернувся й Петро. Мати теж подала йому тарілку з борщем, а сама пішла до лежанки, на якій спав новонароджений брат Василь.
–Я тобі зараз щось покажу, – тихо прошепотів Петрові Миколка і витяг із кишені блискучу цяцьку.
–Дай сюди, –Петро швиденько взяв до рук залізяку.
–Що там у вас?, – поцікавилася менша сестра Ганна й спробувала заглянути, аби побачити над чим схилилися брати.
–Тікай звідси! –прикрикнули на неї хлопчаки й дівчинка ображено відійшла геть.
Тим часом Петро тихенько знайшов цвях та почав длубати ним блискучу залізяку. В ту мить й пролунав вибух. Коли Миколка прийшов до тями, він побачив долі брата. У того було вивернуто всі нутрощі. У шоці малий нахилив голову й зрозумів, що його живіт теж розірвало.
–Господи, допоможи!– голосила шокована мати біля важкопоранених дітей. Вона в розпачі рвала на шматки сорочку й перев’язувала Петра та Миколку.
Йшла зима 1944 року. Самгородок тільки звільнили від німців і людям здавалося, що у минулому залишилися жахіття війни та смерть. Але на Сорок святих родині Дирд довелося хоронити сина Петра. Менший Миколка дивом вижив, хоч у те мало хто вірив – такою пошматованою вибухом була дитина.

«Лікар тоді сказав, може, років 10 -11 ще й проживеш»
Коли прийшов час йти в армію, Миколу Дирду призвали на службу. І все б нічого, але солдата змусили розвантажувати вагони. Важка робота підірвала здоров’я. Хлопця терміново госпіталізували. Після кількох перенесених операцій його комісували.
–Може, років 10 -11 ще й проживеш, – сказав дев’ятнадцятирічному хлопцеві лікар, віддаючи виписні документи. Микола повернувся у рідне село й подумки дав собі вказівку – не падати духом й не зважати на такі похмурі пророцтва. Дав собі установку: я здоровий й буду жити довго. Він вивчився й працював трактористом. Його шанували за те, що розбирався в техніці, міг справитися з будь-якою поломкою, а люди в селі поважали за добрий та покладливий характер.
З майбутньою дружиною Олею вони були знайомі ще з дитинства. Дівчина писала йому листи, коли служив. На той день, коли вони призначили сватання, Миколі доручили сіяти в колгоспі просо. Роботи було так багато, що він впорався з нею опівночі. Тим часом у нареченої терпляче чекали сватів. Свати прийшли о другій годині ночі.
–Після сватання я повернувся додому вже коли розвиднялося. Скинув святкову сорочку, вдягнув робочу та й пішов у поле працювати, – пригадує минуле Микола Андронович.
–На нашому весіллі все село цілий тиждень гуляло. У ті роки хоч і не багато жили, але дружно, – додає Ольга Йосипівна. Вона каже, що свій будинок по вулиці Набережній у Самгородку вони з чоловіком побудували вже коли повернулися з Миколаївської області, куди зголосилися їхати піднімати один з тамтешніх колгоспів.
–Працювали там, але додому в Самгородок тягнуло, тому й повернулися. У нас якраз перша дочка Маруся народилася, – зазначає Микола Андронович.

«Повертайся, бо вже «платок» є!»
Після народження першої дитини, вони мріяли ще й про сина. Та Бог послав їм донечку Тетяну.
–В той день зранку ще картоплю копала. Та так вдома й народила, – усміхається Ольга Йосипівна.
–Тільки побіг машину шукати, аби дружину в лікарню везти, як хтось з односельців гукає: «Повертайся, бо вже «платок», себто донька, є!», – уточнює Микола Андронович.
Третьою у них теж народилася донька, яку назвали Аллою.
Дівчата виросли, вийшли заміж і подарували батькам по троє онуків, в тому числі й хлопців, про яких так мріяли Ольга та Микола.
Тепер уже їхні онуки стали дорослими й мають своїх дітей. Тож на подвір’ї дідуся та бабусі щодень чути дитячі голоси. Цікаво, що у родині в один день святкують іменини онука Іра, правнук Богдан, онука Люда та сам Микола Андронович.
Затишна оселя цієї сім’ї – справжнє родинне гніздо, де тепер збирається уся рідня не тільки на свята. Адже через шлях навпроти зведений будинок середньої доньки Тетяни, поруч – хата онучки Валентини, трохи далі – онуки Віти. В центрі Самгородка мають будинки онуки Надя та Галя, із сусідньіх сіл Куцівка та Будо-Макіївка часто навідуються доньки Алла та Марія, а з Макіївки – онук Віктор з дружиною, у яких п’ятеро діток.
–Я коли одружувався, пам’ятав слова лікарів і не думав, що довго житиму. За все подяка моїй дружині, вона хороша мати, справна господиня, а ще моя медсестра та дієтолог усі ці роки, – щиро зізнається Микола Андронович.
Ольга Йосипівна й справді та жінка, завдяки якій родина живе дружно й згуртовано. Вона все життя пропрацювала в ланці та на фермі, а тепер – головний керівник усіх родинних заходів. Кому город допомогти посадити, кому хату чи повітку помазати, кому дітей поглядіти – Ольга Йосипівна обов’язково організує на це родину.
–Коли виникають проблеми, радимося, як будемо діяти. Тепер телефони мобільні у всіх, одному – дзень, іншому– дзень й усе вирішили, – пояснює Ольга Йосипівна.
–Якщо треба щось гуртом робити, то усі наші знають. А тоді сходимося й робимо, так і живемо, виручаючи один одного, – підсумовує Микола Андронович.

Людмила ВАНІНА

На знімку: Ользі Йосипівні та Миколі Андроновичу є що згадати.

Фото автора.

• < Попередня
• Наступна >