- Деталі
-
Суспільство

«10 травня виповнилося 80 років відтоді, як червоні кати розстріляли Якова Водяного. 9 травня їхні нащадки святкували своє “побєдобєсіє”, ми ж вшануємо нашого Якова Водяного, отамана Вільного козацтва і драматурга. Вічна йому пам’ять!» - йдеться на сторінці у ФБ
ГО "Територія гідності" та телестудії "Тясмин", представники яких цими днями відвідали Вінничину і те місце, де було встановлено пам'ятну дошку нашому землякові Якову Водяному. Громадські активісти самі зібрали кошти і відновили цю пам’ятну дошку, адже місяць тому її пошкодили якісь "доброзичливці".
На своїх сторінках у Фейсбуці громадські активісти Анатолій Терещенко та Юлія Харченко діляться світлинами із поїздки, а також нагадують смілянам про обрання Водяного полковником, його життєвий шлях і трагічну загибель.
Тарас Шевченко писав:
Заспіваю, – розвернулась
Висока могила,
Аж до моря запорожці
Степ широкий вкрили.
Містичні образи гайдамаків, які викликав Тарас Шевченко, бачив і я.
Перед моїм внутрішнім зором також розверталися могили й отамани йшли мені назустріч. Я впізнавав їх, принаймні тих, чиї фотографічні відбитки зберігаються у моєму архіві. Я вітався з ними.
Отамани вже й не сподівалися, що хтось розкаже правду про них, очистить від скверни московської пропаганди. Червона завіса, здавалося, назавжди відгородила їх від хвилюючого блиску очей романтиків-онуків.
І ось отамани знову на конях. Войовничі, як і раніше; вибухові, як сама стихія. Знову на сонці усміхаються їхні шаблі й весело граються з вітром шлики…
1 жовтня 1917 р. на козацькому вічі у Смілі сотник із Великої Яблунівки запропонував обрати черкаським отаманом Вільного козацтва Якова Водяного. Я й зараз чую, як загуло у лавах:
– Волимо Водяного на полковника!
А за два дні козацьке море завирувало вже на майдані у Чигирині перед собором. З усіх боків козаки вигукували прізвище полковника Полтавця-Остряниці. Он він стоїть на застеленому кармазином високому помості біля старих козаків та гостей з Кубані і Дону. Його вкривають прапорами. А він, подякувавши за обрання, кладе пірнач і відмовляється на користь іншого…
А чуєте, як з келії Мотриного монастиря долинає гамір? Раптом щось гримає. Це Василь Чучупак б’є по столу бельгійським браунінгом, вимагаючи тиші. Отаман зауважує: “Кому тісно в Холодному Яру, той може знайти собі місце за валом”. Що це означало, знав кожний: за валом – це там, де страчували зрадників та полонених.
Поруч з отаманом – осавул Юрко Залізняк, згодом письменник Юрій Горліс-Горський. Саме він донесе до нас героїку гайдамаччини, яка імперативно кличе до зброї…
З Водяним більшовики давно хотіли порахуватися, адже він, черкаський полковник Вільного козацтва і начальник Смілянської повітової міліції, завдав їм чимало дошкульних ударів. Його козаки били більшовиків не тільки у Смілі, а й на станції Бобринській, у Жмеринці, Вапнярці, Шепетівці, Козятині, Білозір’ї. Особливо обурило ворохобників те, що Водяний особисто розстрілював їхніх ватажків.
Яків справді був чоловіком безжальним і рішучим. Напевно, саме ці якості й висунули його ще під час революції 1905 року на чоло терористичної групи партії есерів, яка уславилася на всю Росію гучними вбивствами царських чиновників високого рангу...
Таких людей сьогодні не вистачає.
Весною 1907 р. Водяного арештовано.
Просидів у Лук’янівці 6 місяців, а восени того року висланий на три роки в Наримський край. Але вже через 2 місяці він тікає із заслання.
1908 року опинився в Австро-Угорщині. Та сидіти без діла в Львові він не міг. І восени таємно повертається до Києва – з метою продовжити боротьбу проти царизму. Але по кількох місяцях – знову арешт і висилка до Наримського краю. За пару місяців до звільнення втік, аби не забрали до російського війська. Така тоді була практика “перевиховання”: із заслання – в рекрути.
Осів у Владивостоці. Попри небезпеку арешту, бере активну участь в українському житті Зеленого Клину. Українське культурне життя жандармське управління завжди оцінювало як замах на російську державність. Тож невдовзі Яків Водяний змушений тікати до Японії, а звідти – до Австралії, де, прийнявши її громадянство, влаштувався майстром на меблевій фабриці.
В Австралії пише п’єсу “Право Сваволі”. У 1917 р. організовує торговельну фірму “Експорт-Імпорт”. Але як тільки до Австралії докотилася вістка про повалення царя, Водяний згортає справи, продає майно і повертається на Батьківщину. На початку серпня 1917 р. він уже впевнено крокував вулицями рідної Сміли.
Уже у вересні його обирають начальником смілянської міліції.
Бере активну участь у створенні Вільного козацтва. Селяни довколишніх сіл знали Водяного або чули про нього ще в роки революції 1905 року, тож його робота “пішла жваво й успішно”.
У книжці “Коли кулі співали” я вмістив списки вільних козаків багатьох сіл нинішньої Черкаської області, зокрема села Балаклії та містечка Білозір’я, нині Смілянського району. Станом на вересень 1917 р. у Білозір’ї було 84 вільних козаків, а у Балаклії – 140 вільних козаків.
1 жовтня 1917 р. у Смілій на козацькому вічі Якова Водяного обрали отаманом Вільного козацтва Черкаського повіту. А наступного дня на полковій конференції його і козака Костянтинівської сотні Борща обрано делегатами на Перший з’їзд вільного козацтва, який 3 жовтня розпочав роботу в Чигирині…
У другій половині грудня 1917 р. за наказом Павла Скоропадського декілька сотень козаків Звенигородщини та Смілянщини прибули до Вінниці. Три сотні Водяного було скеровано для підтримки фронту в район Шепетівки – Козятина – Вапнярки.
Вільне козацтво бурхливо набирало сили.
Так козаки полковника Якова Водяного роззброїли в с. Білозір’ї 2-й кавалерійський російський полк.
“Звенигородка, – згадував Юрко Тютюнник, – стала центром великого району; [сюди] приходять зв’язки від Черкащини (Водяний), від Єлисаветщини (Кульчицький), від Уманщини (Безуглий) і т. д.
Особливо видатна операція Вільного козацтва (була) проти 8-ї російської армії в районі станції Бобринської. Тут були скупчені ліпші курені Звенигородщини, Черкащини та Єлисаветщини... Бій тривав цілий день, при цьому обидві сторони зазнали значних втрат; він закінчився нічною атакою на росіян, по якій останні були розбиті й розбіглися в різних напрямках. Тут мало не був захоплений командант російських військ на Україні Муравйов, який пробивався з Одеси на північ... Під час цієї операції звенигородцями командував Хведот Бондар (с. Кирилівка), черкасцями – Водяний, єлисаветцями – Кульчицький”.
Друзі, ваші діди і прадіди здобули видатну перемогу над “непереможним” Михайлом Муравйовим, завойовником Києва і Одеси.
А чи відчуваєте ви гордість за своїх прадідів?
Чи вшанували полеглих в цій історичній перемозі?..
Полковник Вільного козацтва Яків Водяний залишив спогади про свою боротьбу: “З обіймів смерті”, “На розстріл”, “В Холоднім Яру”, “Вільне Козацтво в Чигирині”, а також п’єси “Право сваволі” та “Холодний Яр”.
У 1920 – 1930-х рр. Яків Водяний працював у відділі розвідки Армії УНР під командою генерала-хорунжого Всеволода Змієнка. Налагоджував підпільну мережу в окупованій росіянами Україні, проводив розвідницьку і підпільну діяльність, поширював антисовєтську літературу.
Загибель у вересні 1939 р. гнобительки-Польщі призвела і до загибелі Якова Водяного: вже 27 вересня червоні арештували, як вони зазначали, “петлюрівського полковника”. Це був шостий арешт…
Ось уривок з вироку:
“Водяной в 1927, 1928, 1929 и 1930 гг., пребывая на территории Польши, являлся резидентом разведки “УНР” и проводил активную разведывательную (шпионскую) деятельность против Советского Союза. Водяной, как резидент, проводил вербовку агентов разведки, производил переброску агентов разведки на территорию Советского Союза, давал шпионам задания и принимал информации сведений шпионского характера... Водяной – непримиримый враг Советской власти..”.
Висока оцінка!
7 лютого 1940 р. військовий трибунал на закритому засіданні постановив розстріляти Якова Водяного.
Вирок було виконано 10 травня 1940 р. в Києві.
Де поховано смілянського отамана ніхто досі не знає, хоч син його Іван неодноразово звертався до відповідних органів.
Отамани Черкащини та їхні духовні нащадки досі в поході.
Досі б’ються за Україну.
Вони не боялися вмерти за Батьківщину, навпаки, вважали за честь загинути на полі бою. Тому й пам’ять народна про них не згасла.
Повернувся до своєї Сміли і Яків Водяний, щоб знову зібрати Вільне козацтво для захисту України.
Зустрічаймо його!
Це щастя бути нащадками таких огненно хоробрих.
Вічна Їм слава! Слава Україні!
Роман КОВАЛЬ — український громадський діяч, письменник, краєзнавець, дослідник історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття.
Слухайте, дивіться і читайте:
youtube.com/c/ХолоднийЯр
http://otamania.in.ua
http://patreon.com/romankoval
https://facebook.com/NezborymaN
https://facebook.com/KholodnyiYar
http://nezboryma-naciya.org.ua/
#НезборимаНація Передплатний індекс НН – 33545.
Для передплатників Донецької та Луганської областей – індекс 87415.