- Деталі
-
Суспільство
Сьогодні 9 днів, як пішов із життя почесний громадянин Сміли Володимир Годкевич. 9 квітня йому б виповнилося 92 роки, 60 з яких Володимир Георгійович прожив у нашому місті.
Він ветеран Великої Вітчизняної війни, пройшов фронтовими дорогами, звільняючи рідну Україну, а ще – Угорщину, Болгарію, Румунію, Чехословаччину. Перемогу зустрів у австрійських Альпах. Нагороджений двома орденами Червоної Зірки, орденами Вітчизняної війни І ступеня, «За мужність, «За заслуги» III ступеня. Після війни закінчив Київського політехнічного інституту і все життя пропрацював на Смілянському електромеханічному заводі.
–На нашому заводі Володимир Георгієвич починав з майстра дільниці, був старшим майстром, заступником начальника, а потім начальником ковальсько-ливарного цеху», – розповідає «Сміла.UA» Володимир Данченко, голова ветеранської організації цього підприємства.
Він каже, Володимир Годкевич –грамотний ливарник. Добре знався на цій справі, постійно ділився досвідом зі своїми колегами. Був доброю та уважною людиною, яка вміла турбуватися про інших. Вже коли пішов на заслужений відпочинок, керував заводською ветеранською організацією, вирішуючи питання пенсіонерів заводу.
–Володимир Георгійович – золота людина. Він нікому не відмовляв у допомозі. Всім допомагав, старався бути корисним іншим – колегам, друзям, – пригадує пан Данченко.
–Батько і справді завжди хотів бути потрібним людям. Він цим жив, – додає донька Володимира Георгійовича – пані Людмила.
Вона каже, що її тато був гостинною людиною і ніколи не забував про друзів та колег. На їхні дні народження обов’язково писав вітання у віршованій формі. Виходили цілі поеми.
–Останнім часом навіть почав писати римовані спогади. Ще в минулу суботу показував мені ті записи, – пригадує Людмила Володимирівна.
А взагалі, зізнається вона, батька в родині називали «голубом миру» . За його добрий характер. Він усіх оберігав, усім прагнув допомогти. Ніколи не кричав, не те що руку підняти.
–Батько багато знав, багато читав, багато розповідав. Був дуже ерудованим. Пам’ятаю, як у дитинстві допомагав мені з фізикою, підказував, як краще викласти на папері твір, вчив малювати. Він знав кілька мов, тож навчав мене румунської та французької, –зазначає донька ветерана. І додає, ще рік тому ми з ним пробували співати «Марсельєзу» французькою. Адже батько дуже любив співати і знав багато пісень.
За словами пані Людмили, пам'ять у Володимира Георгійовича була просто чудовою. До останнього часу він напам’ять знав номери телефонів своїх друзів. У його телефонній книзі не було записано їхніх імен, лише номери. І коли йому дзвонили, то за останніми цифрами він визначав, хто на тому кінці дроту.
Серед захоплень свого батька вона називає подорожі, фотографію, збирання марок. За роки свого життя, підкреслює, він зібрав 10 тисяч марок із 130 країн світу.
–Ще торік влітку батько на своєму авто виїжджав на базар, аби купити продукти. Він був активною людиною, – говорить Людмила Володимирівна.
Любив їй допомагати на дачі, не дивлячись на свій вік, Завжди, коли приїжджав до доньки, першим було запитання: «Що треба робити? Я ж не просто так приїхав!».
–Тато гарно готував. Коли я гостювала у нього, обов’язково смажив картоплю. Але умів зварити смачний борщ, капусняк, плов, – згадує пані Людмила. І з сумом уточнює, він був гарним батьком, дідом і прадідом. Обожнював свого онука Павла, свою правнучку…
Людмила ВАНІНА
Фото Петра Бондаренка
redaktor-smila-ua@ukr.net
Україна, м.Сміла
Коментарі