«Більшість парафій Смілянщини вже готові до переходу до ПЦУ», –отець Стефан із Ротмістрівки

Деталі

Суспільство

Більшість парафій Смілянщини готові перейти в об’єднану Православну церкву України, переконаний отець Стефан Горбунов, настоятель Михайлівського храму в одному з найбільших сіл Смілянського району – Ротмістрівці.
Про це інформує «Прочерк».
Доля цього священика є в якомусь сенсі типовою для нашого часу. Родом він із Тернопільщини, виріс у глибоко віруючій родині, що визначило його намір стати на шлях священства. Починав пастирське служіння у Київському патріархаті, згодом вирішив перейти під омофор УПЦ (МП), був прийнятий до Черкаської єпархії, де за церковними канонами почав священицьку кар’єру з нуля. У Ромістрівці від свого попередника успадкував непростий стан справ: місцеву церковну громаду, яка розділилася на прибічників Київського і Московського патріархатів. Парафію роздирали нескінченні чвари. На свою адресу приїжджий панотець чув усяке: і обвинувачення, і погрози, і плітки. Позаяк він активно взявся за справу, зумів згуртувати людей, розпочав будівництво просторого храму, щоб нарешті вибратися з тісного пристосованого приміщення. Знайшлися й помічники, й благодійники. Згодом на запрошення вірян він почав опікуватися духовним життям у сусідньому селі Носачів. Незабаром піклуванням отця Стефана і благодійників там виріс свій охайний храм, де служить сам батюшка. Час від часу його запрошують і до іншого сусіднього села Ковалихи.

Зараз батюшці 36 років, він має чудову сім’ю: разом з матушкою Марією, яка працює медсестрою у Ротмісітрівській лікарні, виховують трьох дітей. Подію утворення незалежної Православної церкви України панотець зустрів з готовністю влитися в її структуру – на відміну від деяких його співбратів, які почали вагатися, чогось боятися, а дехто – й захищати ідеї так званого «руського миру». Михайлівська громада Ротмістрівки підтримала намір розірвати зв’язки з Московським патріархатом і стати частиною ПЦУ.
– Яким було бажання вашої громади перейти під юрисдикцію ПЦУ: одноголосним чи таки були противники або ті, що засумнівалися?
«Звичайно, були і є церковні люди, які живуть у світі власних переконань, нав’язаних російською пропагандою. У нас теж знайшлися такі, що співають з «чужого голосу». Але абсолютна більшість людей поставилася до цього вибору свідомо, розуміючи, що несуть відповідальність за долю як українського Православ’я, так і держави. Всі розуміють, що настав час мати власну помісну Церкву, а не молитися за «великого московського господина і отця», який зовсім не є батьком для нашого народу. Він не є навіть вітчимом, бо з його мовчазного благословення ллється кров українських хлопців, не припиняються погрози, здійснюються страшні злочини.
– Чи не боїтеся ви потрапити «під роздачу» вищого церковного керівництва? Адже у Києві пригрозили всіма небесними й земними карами для тих, хто наважиться вийти з послуху УПЦ (МП)?
– По-перше, час цієї структури – УПЦ (МП) – вже вичерпано. Не розуміти цього може або людина, яка глибоко зомбована російською пропагандою, або така, яка свідомо виконує вказівки з Москви. Тому нам нема чого боятися, ніяких прокльонів і відлучень: ми не є відступниками Христа, не є порушниками вікових церковних канонів, ми нікому не погрожуємо відлучити людей від Святої Чаші Христової, як це зробили прихильники Московського патріархату. Ніхто не має права відлучити людину від Христа! Маніпуляція погрозами, брехливими гаслами – недобра справа. Так, дехто мені може докорити, що я, мовляв, перебіжчик: був у Київському патріархаті, потім перейшов до МП, а тепер до ПЦУ. Але факт залишається фактом: Київський патріархат від початку свого заснування не був визнаний Вселенським Патріархом – на відміну від ПЦУ, яка отримала Томос і нині є насправді єдиною канонічною Українською православною церквою. УПЦ (КП), УПМ (МП) – це вже минуле. До того ж минуле незворотне.
– А як ставиться до вашого вибору митрополит Софроній, якому ви поки що підпорядковані безпосередньо?
– Напередодні Різдва Христового ми були учасниками наради священиків з усієї Черкаської єпархії. На ній владика Софроній не сипав погрозами, але зауважив, що парафії мусять визначатися самі, у чийому лоні продовжувати подальше служіння: у лоні ПЦУ чи російського Православ’я. Свій вибір ми зробили, а ті, хто з нами не згоден, мають право на самовизначення: ми нікого не агітуємо, нікого не залякуємо, нікого не тягнемо за собою за комір. В одному з сусідніх сіл на загальних зборах батюшка почав агітувати людей на користь «руського миру», але селяни осадили й дали батюшці час визначитися, з ким він: з українцями, серед яких живе і які його утримують, чи з тими аномальними ідеями, які живуть в його власній голові.
Можу сказати, що переконлива більшість теж зробила вибір на користь ПЦУ. Тих, хто сподівається на якесь диво або живуть ілюзіями, значно менше.
– У такому разі що заважає вам усім оголосити про цей вибір вже зараз? Страх виявитися відступниками, зрадниками?
– Немає ніякого страху. Повторюю: більшість парафій Смілянщини вже визначилися і готові до переходу до ПЦУ. Знаю, що на цей перехід готові деякі священики разом із парафіянами з сусіднього Городищенського району. Стримує недосконалість законодавства, яке повинно регулювати цей перехід і забезпечувати його гарантії разом з правами вірян. Повинен бути чіткий юридичний механізм переходу. Тому чим швидше буде допрацьований законопроект № 4128, тим скоріше піде процес офіційного переходу.
– Чи є особисто у вас побоювання, що щось таки зможе зірвати процес утворення єдиної Помісної ПЦУ?
– Абсолютно немає! Це історичний, вистражданий українцями процес, у якому ми спираємося не на патріархати й не на «господ», а на Христа, на нашу святу віру. Початок цього процесу вже є, а все, що буде далі – це справа часу.

• < Попередня
• Наступна >