Микола Дубовий

Деталі

Дійові особи

журналіст

Про те, як усе більше люду виходить на городи

–Дивлюсь, як з кожним днем усе більше люду виходить на городи, і мимохіть пригадую часи, коли в наших краях хазяїни і хазяйки одне поперед одного поспішали, аби кров з носа, а до "майських" обсадиться. Та спершу- про оранку. Доки в бригаді тримали коней, їх і експлуатували.
-Завтра зранку Котенко приїде, буде матері орать і нам ,- повідомляє батько оперативну новину. Перед цим він ледве впросив бригадира, щоб той дав їздовому наряд, бо "каждому треба, а коней мало!"
Оскільки городи межували, така оранка часто закінчувалась суперечкою з бабою Дмитрихою. Попри те, що з батьками вона кумалася, але, коли йшлося про землю, все відходило на задній план.
-Дивіться ж, куме, шоб межу не переорали, бо куди воно годиться!
- Ось не начинайте, кума! Хватить і вам, і нам,- аж закипає батько. -Каждий год тої самої!
-Еге ж, бо торік трохи заорали і краї коні затовкли копитами, я попорозкопувала лопатою.
Виорано- заволочено. Завтра, поки рілля не пересохла, мусимо і посіяти, і посадити. Мама з тітками починають з буряків, цибулі, потім гуртом беремось за картоплю.
- Уже б, може, менше її садили? Куди такий лан?! - каже брат Василь. Не втримуюсь і собі:
- А шоб наступної весни було шо у рівчак виносить, бо хто це стільки переїсть?
-Які грамотні! - відрубує батько. - Хай буде! А якшо не вроде, тоді шо скажете?
- Не заводьтесь! - втихомирюють нас мама з тітками. - Гуртом і батька легше бить. І посадим, і виберемо, аби Бог здоров'я дав!
Робота кипить! Сусідка Катерина, йдучи до магазину, зупинилась:
- У вас, Антонович, всі з'їхались помагать. Наче мурашва на городі копошиться, і онучата підкидають, і невістки! Якби й мені отак, бо Петя аж у Києві, а Валєрка на діжурстві!
- Посадиш, не журись,- сухо відповідає батько.
Надвечір від утоми ти ледве ноги волочиш по двору. Якби впасти і лежать. Але ж таку подію треба прилить! Родиною вечеряємо у балгані, який звели ще перед моїм призовом до арміі. За довгим столом ведемо неквапну розмову:
-Наморились, діти, зате тепер буде на душі спокойно і нам, і вам,- філософствує батько.
- Роблять- душа радіє, а їсти сядуть- серце болить!- жартує брат.
-А завтра ще до мене прийдете,- нагадує тітка Ганна, у якої городу ну може трішки менше, ніж у батька. Та дарма, адже генеральну репетицію, чи то пак розминку, ми вже провели.

Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >