Іван Нечуй-Левицький жив за своїми законами

Деталі

Цікаво

25 листопада 1838 року в Стеблеві неподалік Корсуня народився Іван Нечуй-Левицький, український письменник, який написав понад 50 творів, зокрема, й улюблену українцями «Кайдашеву сімʼю».
Сьогодні день пам’яті цього письменника, нашого земляка.
Його батько був суворий і темпераментний, проповідник і просвітитель, шанував козаччину й Шевченка. Мати неписьменна, але чутливої душі: не могла дослухати до кінця житія якогось святого й плакала, а малий Іван услід за нею. От тому син боявся батька та дуже любив матінку. Коли Івасеві йшов 13-й рік, мати померла: вона двічі народжувала двійнят і це підірвало її здоров’я.
Іван Левицький закінчив київську духовну академію і заручився з Надійкою Сольською, сестрою однокласника. Але її рід мав графську корону, тому до вінчання не дійшло. Так і прожив однолюб самітником.
Кілька років Левицький викладав у дівочих гімназіях Речі Посполитої російську. І хоч Іван був непоганим вчителем, його вразливу душу краяла думка, що мимоволі русифікує край. І він попросився на інше місце служби. Його не пускали, та Іван Левицький через скандал — єдиний у своїй службовій кар’єрі — наполіг і переїхав до Кишинева. Там і служив Іван Левицький до пенсії без жодної відпустки.
В ті часи начальником штабу Одеського військового округу був Михайло Драгомиров, який усюди шукав українського співбесідника: у Кишиневі вони подружилися. Скромний чиновник дослужився до статського радника (чин генерала), отримав спадкове дворянство; мав ордени Св. Анни ІІ та ІІІ ступеня, Св. Станіслава ІІ ступеня,
Вільний від служби час Іван Семенович віддавав Музі: писав під псевдонімом Нечуй (прізвище козацького полковника, героя улюбленої “Думи про Нечуя”). До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Видав понад 50 творів, нагадуючи світові, що українська література ще існує.
У відставці великий самітник жив у Києві.
Оселився у флігелі на вулиці Новолізаветинській (тепер Пушкінська, 19), мав садок, невеликий ставок і пасіку. Нечуй-Левицький жив за своїми законами,
був надзвичайно пунктуальним, щодня, у визначений час, гуляв одним і тим же маршрутом– нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, не виходив із дому без парасольки, спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов, суперечок не любив, хворів по два тижні, коли доводилося з кимось посваритися, журнали складав, щоб прочитати увесь комплект наприкінці року, і потім переказувати всім старі новини з тих журналів, кожного дня його служниця Марія через все місто з Оболоні приносила молоко і вилікувала хазяїна, спиртного не вживав зовсім.
До кінця життя Іван Нечуй-Левицький жив у маленькій квартирі на Пушкінській у злиднях: часто його обід складався зі склянки чаю та кусня хліба (на великі свята – пиріжок).
Під час першої світової сивий дідусь на базарі продавав книжки на самокрутки. Влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву.
У 1917 році Іван Нечуй-Левицький лежав у Софійській лікарні, у так званому «шпиталі для самотніх людей», потім був притулок для шляхетних самотніх людей на Дегтярівці, де й помер без догляду 2 квітня 1918 року. Поховано письменника на Байковому кладовищі.

• < Попередня
• Наступна >