Економіка
- Деталі
-
Суспільство
-
06 січня 2017, 10:29

Історія та традиції святкування Христового Різдва належить до найбільших християнських свят, які відзначаються особливо урочисто, повідомляє сайт «Церкви святого архистратига Михаїла».
Приготування до Різдва охоплювало всі сторони життя української родини. Готувалося доволі їжі, варився мед, виготовлялися різні наливки. Господиня купувала нові горщики, ложки, миски, дбала про нове вбрання для дітей і дорослих.
Для святкування Святвечора та Різдва випікали багато різновидів хліба, який був символом новонародженого Ісуса.,
Щоб устигнути приготувати страви на святкову вечерю, господиня вставала дуже рано, о 1-2 годині ночі. Ця вечеря, хоч і пісна, але багата. Бо має аж 12 традиційних страв, як згадку про дванадцять апостолів Ісуса Христа.
Між стравами Святої вечері на першому місці стоїть кутя. Це варена пшениця з медом. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — символ вічного щастя святих у небі
Окрім цих головних страв, господині ставили варити голубці, капусняк із пшоном і квасолею, горох, борщ пісний з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею. Також смажили рибу, пекли млинці з кислого тіста, варили страви з грибами. На стіл укладали сіно тонким шаром, господиня клала на чотири кути зілля і часник.
На святково застелений стіл клали хліб і в ньому робили дірку, в яку вставляли високу воскову свічку. Запалену свічку ніхто не мав права погасити весь вечір. Господар брав горщик з кутею, а господиня з узваром і урочисто несли на покуття. Потім вся родина ставала до спільної молитви.
Коли на небі з’являлася перша зірка, аж тоді сідали до столу, дмухаючи на місце на лаві, щоб, бува, не придушити душі, які, вважалося, на Святвечір приходили до хати.
Починали вечерю з куті. Їли всі зі спільних мисок і пили з одного кухля, що символізувало мир і злагоду в сім’ї упродовж року. Окремі тарілки і ложки ставили лише для покійних родичів або для того з родини, кого не було в цей вечір вдома.
Несподіваний гість віщував щастя на цілий рік, тому йому старалися догодити. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, окрім господині, яка підносила страви.
Укінці вечері батько, а за ним і вся родина вставали з-за столу, дякували Богові за прожитий рік і просили долі на наступний.
Після вечері на столі залишали кутю, інші страви, ложки, бо вірили, що вночі померлі прийдуть ще раз на вечерю.
У центральній Україні після Святвечора існував звичай носити вечерю дідусю і бабусі, хрещеним батькам та добрим знайомим. «Нести вечерю» – то значить шанувати старійшину, ділити надію, долю та добро.