Економіка

У 1938 році у нашому краю не залишилося жодного вцілілого храму, жодного не зруйнованого монастиря, жодного живого священика

Деталі

Суспільство

08 січня 2017, 14:16

У ці дні, коли ми відзначаємо велике свято – Різдво Христове, хочеться згадати про 144 священиків, яких церква прирахувала до лика святих. Не всі знають про страшну сторінку в історії нашого краю, котра донедавна була «білою плямою». Та завдяки архієпископу Черкаському і Канівському Софронію, який першим ініціював дослідження архівних документів про червоний терор проти священнослужителів, люди дізналися правду.

«Так «попрацювали» ті, хто до сьогодні відзначає день революції»...
–До революції у нашому краю нараховувалося 800 населених пунктів, і в кожному був свій храм, свій священик, а у великих селах – навіть по два батюшки та ще диякон. І всіх їх енкаведисти замордували: в червні 1938 року на території, яку займає нині наша область, розстріляли останнього священика. Після цього тут не залишилося жодного вцілілого храму, жодного не зруйнованого монастиря, жодного живого священика. Так «попрацювали» ті, хто до сьогодні відзначає день революції, – розповідає архієпископ Черкаський і Канівський Софроній.
Він зізнається, що читати архівні документи було неймовірно душевно тяжко. Один із служителів церкви, який досліджував криваву історію знищення черкаських священиків, навіть попросив звільнити його від архівної роботи, бо «жахи репресій не давали йому спокою ні вдень, ні вночі». Тоді до цієї тяжкої праці взялися ще двоє священиків. Після цього й було видано книгу «Святі новомученики і сповідники черкаські: життя, подвиги, страждання», віддавши таким чином данину пам’яті безвинно розстріляним священикам. У цьому виданні – розповідь про життя та жахливу смерть 104 мучеників. Уже після виходу книги у світ в архівах було знайдено свідчення ще про 40 закатованих священиків. Владика Софроній говорить, що в обласному архіві вдалося знайти свідчення не тільки про розстріли православних священиків та монахів, були там справи і про знищення представників автокефальної церкви, обновленців, старообрядців. Загалом вдалося опрацювати понад 800 «справ» на служителів церкви. А черкаські художники в пам’ять про них написали ікону, де над ликами священиків – зруйнований храм, скинутий дзвін, тюремна вишка і сухе дерево, як символ знищеної віри.

Життя – за Великодні дзвони
Знищення носіїв християнського вчення у наших краях в 1937-38 роках набуло шалених масштабів. Не діяли церкви в Черкасах, Смілі, Шполі, Умані, Чигирині, Каневі, Золотоноші. І яким же сміливим на ту пору виглядає вчинок отця з села Лукашівка на Золотонощині: 2 травня 1937 року там на всю околицю задзвонили дзвони. Так 42–річний ієрей Михаїл Нечаїв, настоятель тамтешнього храму архістратига Божого Михаїла, проводив Великодню службу. То була його остання Пасха, оскільки отця після цього звинуватили в тому, що він зірвав заплановану на травневі свята «боротьбу» із шкідниками буряків. За це його й заарештували. Вдома у священика залишилася дружина Ірина і четверо малих дітей, найменшому з яких не виповнилося ще й місяця. На всі свої звернення до «органів» з проханням повідомити про долю чоловіка вона одержувала відповідь, що отця Михаїла «засуджено до 10 років покарання в таборах Крайньої Півночі, без права на листування». І лише після Другої світової війни донька репресованого одержала повідомлення, що батько помер в сталінських таборах в 1943 році. Хоча насправді, як свідчить архівна справа, його стратили на Черкащині ще 15 вересня 1937 року.
Більшовицький терор знищував не лише священиків, але і їхні сім’ї. Прикладом цього жахіття є трагедія черкаської родини Волошкевичів — отця Михаїла, його доньки Людмили, її чоловіка Зиновія, їхньої доньки Ірини. Михаїл Волошкевич народився 1859 року в родині священика, закінчив Київську семінарію, протягом 17 років вірою і правдою служив у Різдвяно–Богородичному храмі села Межиричі Черкаського повіту. Останнім місцем його служби стала в Черкасах церква Успіння Божої Матері (на її місці нині зведено величний храм на честь небесного покровителя святого архістратига Михаїла). Волошкевич був людиною освіченою, мав бездоганну репутацію. В 1905 році отець Михаїл втратив свого сина — студента Київської семінарії, який втопився у Дніпрі, наступною втратою стала смерть дружини. До душевних переживань отця Михаїла додалися знущання черкаських енкаведистів: арешт зятя і доньки. 10–річну внучку віддали в дитячий будинок. Самого священика, якому було майже 80 років, арештували 23 грудня 1937 року, як було зазначено в пред’явленому звинуваченні, за те що «бродячий поп проводит антисоветскую агитацию с целью срыва мероприятий партии и правительства». Вже через п’ять днів Волошкевича засудили до страти, а через три тижні розстріляли. Згодом розстріляли і зятя священика, а його доньку вислали до Казахстану.
Серед страчених черкаських священносл¬ужителів — двадцять мучеників із Черкас, десять – вихідці з Канівщини, вісімнадцять уманчан.

Монахів із Києво–Печерської лаври висилали в Черкаси
Серед священнослужителів, які потрапили на черкаську Голгофу, були не тільки черкащани. В числі розстріляних чимало й колишніх послушників Києво–Печерської лаври. Оскільки більшовицька влада офіційно закрила монастир, тамтешніх ченців «попросили» забиратися геть з Києва, приміром, до Черкас, Умані, Звенигородки. Саме в цих містах була солідна база НКВС і в’язниці.
У Черкаси, серед інших, потрапив отець Інокентій Логвинов. Він поселився по вулиці Стрілецький спуск, 18, де вже жив колишній монах із Лаври Касиян Кузик. Звідси Логвинова й заарештували, бо «монах систематически проводил атисоветскую агитацию, агитировал выбирать в Советы своих людей». Річ у тім, що 18 грудня 1937 року були вибори, а Інокентій Логвинов нагадував черкащанкам про Бога й казав їм: «Моліться! Церкви закриті. Праця в колгоспах — нова панщина. Вибори — це лише імітація волі, все зарані вирішено. Якщо йдете на вибори, обирайте людей віруючих, яким ви довіряєте». На Черкащині до кінця грудня було заарештовано 57 священнослужителів із 104 нині канонізованих новомучеників. Інокентія Логвинова взяли 25 грудня, і через три дні окрема трійка Київського ОУ НКВС засудила до розстрілу. Отця Інокентія розстріляли під час масової страти в ніч з 14 на 15 січня 1938 року. В ту ж ніч енкаведисти позбавили життя і його товариша — ієромонаха Касияна Кузика.
Загалом на Черкащині було страчено двадцять трьох ченців. Не лише з Києво–Печерської лаври, а й зі Свято–Михайлівського київського монастиря, Гранівського, Шаргородського монастирів, що на Він¬ниччині, Свято–Успенського одеського, Свято–Вознесенського мошногір¬ського, Свято–Миколаївського на Чи¬гиринщині, Свято–Онуф¬ріївського жаботинського і, що неймовірно, Свято–Троїцького монастиря у Владикавказі.

Храм із голубом
За словами архієпископа Черкаського і Канівського Софронія, Черкаси стали єдиним обласним центром в усьому колишньому СРСР, де «совєти» не залишили жодного храму. До революції на 30 тисяч населення тут було 20 церков. З них уціліла тільки трапезна однієї з церков. Нині майже в центрі міста, у Першотравневому парку, де до революції було кладовище, а опісля — танцмайданчик на кістках, збудувано величний храм святого архістратига Михаїла. Біля входу до храму зведено ще й капличку на пам’ять про закатованих священиків. Біля каплички встановлено пам’ятник святому отцю.
–Священик вийшов із храму, в розпачі взявся рукою за розбитий дзвін. Усе скінчилося, він останній залишився... — говорить архієпископ Черкаський і Канівський Софроній. Це за його ініціативою та проектом зведено і саму капличку, і величний храм.
Нині владика Софроній опікується будівництвом найвищої в Україні дзвіниці, фундамент якої закладено тут же, у Соборному сквері. Висота цієї споруди сягатиме 131 метра. Дзвіниця храму святого архістратига Михаїла матиме форму голуба. У самій дзвіниці будуть зал для духовної та церковної музики, церковна бібліотека, єпархіальне управління, гостьові номери. А ще тут розміститься гуртожиток: архієпископ Софроній планує відкрити при храмі школу для сиріт. На дзвіниці розміститься оглядовий майданчик, з нього буде видно Черкаси і далеку околицю.

Людмила ВАНІНА

На знімках: капличка в пам’ять про закатованих священиків і пам’ятник святому отцю біля неї, владика Софроній показує ікону, написану на честь замучених священиків, такою буде дзвіниця, котра нині будується, храм архістратига Михаїла, збудований за проектом архієпископа Софронія.

Фото автора.

Це треба пам’ятати!
За даними урядової комісії з питань реабілітації жертв політичних репресій, у 1937 році в україні було заарештовано майже 137 тисяч православних священнослужителів, із них понад 85 тисяч було ростріляно. Наступного року заарештовано майже 29 тисяч, з яких понад 21 тисячу було страчено. У 1939 році заарештовано 1500 осіб, позбавлено життя — майже 1000. У 1940 році тільки на Західній Україні та в Білорусії заарештували 5100 священиків.

• < Попередня
• Наступна >