Економіка

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Деталі

Цікаво

05 вересня 2019, 18:29

Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області пішов із життя 47-річний поет і правозахисник Василь Стус. Версій, чому це сталося, кілька, наголошує «Історична правда».
Як пригадує про останні дні поета громадський діяч, політв'язень з 1973 по 1988 роки, історик дисидентського руху Василь Овсієнко, який перебував із Василем Стусом в одному бараці, адміністрація табору ВС-389/36 дістала завдання з Кремля в будь-який спосіб знищити Василя Стуса.
Як це сталося? У тюрмі мало що бачиш, але за звуками визначаєш, що відбувається.
Улітку 1985 року Василь Стус лише ненадовго виходив з карцерів і сидів у камері №12 з Леонідом Бородіним (російський письменник, нині головний редактор журналу "Москва"). Камера маленька, розкинеш руки - і дістанеш стіни. Подвійні нари, дві табуретки, одна на двох тумбочка і параша. На нарах можна перебувати лише 8 годин - з відбою до підйому. Сидіти на них в інший час - порушення режиму.
Одного разу вночі солдат на вежі голосно співав. Бородін устав, натиснув на кнопку дзвінка, покликав наглядача і попросив подзвонити солдатові, щоб не заважав спати.
Назавтра виявилося, що це Стус розбудив усю тюрму - і його кинули до карцеру на 15 діб. Бородін ходив правдатися до начальника табору майора Журавкова - але той сказав, що довіряє своїм підлеглим. Він уже мав інше завдання: знищити Стуса.
Через кілька днів після карцеру, а саме 27 серпня, - нова напасть. Стус узяв книжку, поклав її на горішні нари і так читав, спершись на них ліктем. У прозурку (вічко) заглянув прапорщик Руденко: "Стус, нарушаете форму заправки постели!". Стус зайняв іншу, дозволену позу. Але черговий офіцер старший лейтенант Сабуров, наглядач Руденко і ще один наглядач склали рапорт, що Стус у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі і на зауваження громадянина контролера вступив у прирікання. 15 діб карцеру.
Виходячи з камери, Стус сказав Бородіну, що оголошує голодівку. "Яку?" - "До кінця".
У 1983 році було таке, що Стус тримав голодівку 18 діб. Казав мені потім: "Як то гидко виходити з голодівки, так нічого й не добившись. Більше я так робити не буду". Це була людина слова.
Карцери розміщені в північній частині бараку, в невеликому поперечному коридорі. Стуса утримували в 3-му карцері, що на розі, у найближчому до вахти. Звідти до нас не доходили ніякі звуки.
2 вересня нам з робочих камер було чути, що Стуса водили до якогось начальства. Повертаючись звідти, він у коридорі зумисне голосно повторював: "Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!". Так він оповіщав нас, що йому погрожували новим покаранням.
Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.
У протилежному кінці того коридору, навпроти, в робочій камері № 7, працював удень Левко Лук'яненко. Коли не чути було наглядача, Левко гукав: "Василю, здоров!". Або: "Ахи!". Василь відгукувався.
Але 4 вересня він не відгукнувся. Натомість близько 10 - 11 години Левко почув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство. Він розпізнав голоси начальника табору майора Журавкова, начальника режиму майора Федорова, кагебістів Афанасова, Василенкова. Відчиняли двері, про щось стиха перемовлялися. А потім - якась незвична тиша.
"Навіть та язичниця не реготала", - згадував Левко. Це про жінку-майстриню.
Того дня на кухні замовили пайку хліба, так ніби хтось іде на етап. Ніколи в Кучино не давали пайку в дорогу: їхати в Перм чи в лікарню лічені години, там видавали пайку. Але про ту пайку забули.
Ще було, що сказали Бородіну подати Стусову ложку. Так хотіли посіяти думку, що він припинив голодівку.
Упродовж кількох днів ми з різних приводів записувалися на прийом до начальства. Нема лікаря Пчельникова. Нема кагебіста Василенкова. Нема майора Журавкова. Обов'язки начальника виконує майор Долматов, замполіт. На запитання про Стуса відповідає: "Мы не обязаны отвечать вам о других заключенных. Это не ваше дело. Его здесь нет".
Ще теплилася надія, що Стуса відвезли в лікарню на станцію Всехсвятська. Але в кінці вересня мене самого завезли туди. Тримають одного, а все ж я довідався, що Стуса тут не було. Може, повезли кудись далі?
5 жовтня викликають мене два кагебісти - якийсь місцевий (схоже на Зуєв чи Зубов) та Ільків Василь Іванович, що приїхав з Києва. У розмові з ними я називаю всіх померлих у Кучино, в тому числі Стуса.
- Ну, Стус... Серце не витримало. З кожним може трапитися.
Отут і моє серце впало...
Це цілком можливо, що смерть настала від серцевого нападу. Але зважмо, що Стус тримав голодівку в хододному карцері, маючи на собі лише штани, куртку, труси, майку, шкарпетки та капці. Постіль не видається. Хіба капці під голову. Температура тоді вдень навряд чи сягала 15 градусів. Сонце в той карцер не заглядає.
Вранці в своїй 20-й камері ми з Балісом Ґаяускасом бачили лід на шибках. А Стус же не мав чим укритися. І енергії, щоб зігрітися, не мав...
Більше про українського поета і правозахисника Василя Стуса читайте тут:

• < Попередня
• Наступна >