Цікаво

Попелюшка з Малої Яблунівки

Деталі

Цікаво

28 лютого 2017, 18:33

Коли в грудні торік був похорон Святослава Караванського, відомого філолога і політв’язня, до мене підійшов підприємець Іларіон Хейлик і дав мені щойно видану в Харкові книжку споминів «Трикутник. Дві долі, три дороги». Долі були його та дружини Раїси з Краснюків. Саме її доля зворушила мене і заохотила до писання.
Мама Раїси народилася в селі Малій Яблунівці на Черкащині. Батька більшовики мобілізували до війська. В Україні було голодно і небезпечно, то мама з трійком дітей втекла до Азербайджану, на нафтопромисли. Згодом до них приєднався батько. Звідти Краснюки поїхали до свого села відвідати рідню. Коли прийшли німці, Краснюків вивезли до Німеччини. Лише найстарша сестра Віра залишилася в Україні. У 1947 році перша група переміщених осіб – українців прибула з Німеччини до Венесулі.

Це було нелегке випробування. Незвичний клімат, небезпечні тварини і рослини, праця понад силу, незнайома їжа. Працювали на розчищенні хащів під цитринові насадження. З тих плантацій Краснюки втекли до міста Караяки, потім переїхали до Ель-Параїсо. Батько шив і ладнав взуття, мама пекла на продаж «пончики».
Раїса жила у світі книжок. Мала їх кілька і читала щодня, аж сталася повінь й усе селище пішло з водою. На місце стихійного лиха приїхала дружина президента Лусія і побачила дівчинку, яка ревно плакала за своїми книжками. Сеньйора Лусія узяла дівчинку з собою до Каракасу, купила їй нові книжки і оселила у палаці президента Карлоса Дельгадо Шальбо. Попелюшка стал принцесою. Вона мала ванну з теплою водою, затишну спальню, місце за столом у їдальні, новий одяг. Служниця розчісувала їй волосся. А головне – дівчинка злісових хащів отримала нагоду вчитися, відвідувати музеї, старовинні палаци. Президент у своєму кабінеті виділив їй частину свого столу, де вона малювала і писала свої перші твори, які потім читала президентському подружжю. Час від часу її привозили до батьків. Сеньйора Лусія запропонувала вислати Раїсу на навчання до США, але мама не погодилася. Щасливе життя перервало лихо: 13 листопада 1950 року президент загинув у замаху.

Час минав. Раїса успішно розпочала професійну працю, при цьому танцювала у національному ансамблі «Танці Венесуелі». У Каракасі вона стала дружиною Іларіона Хейлика, виїхала з ним 1961 року до США, де почала виробляти пам’ятники для поховань на Українському меморіяльному цвинтарі в Савт-Бавнд-Бруку. Саме її підприємство виготовило саркофаг для Патріярха Мстислава. Вона подарувала нагробка могилі генерала Петра Григоренка, встановила величний пам’ятник «Героям України», пам’ятник княгині Ользі, пам’ятний камінь біля храму св. Андрія Первозваного. Вона також була серед засновниць ансамблю бандуристок ім.Лесі Українки при Об’єднанні православних сестрицтв.
Здіснення усіх плянів стало можливим завдяки постійній підтримці чоловіка Іларіона Хейлика. Його доля і життєвий шлях засвідчують передовсім велику підприємливість українців, їхню здатність вижити і налагодити життя за найважчих умов. До Венесулі юний Іларіон потрапив теж з Німеччини. Рід його походив з центральної України, з Мишуриного Рогу, його дитинство пройшло на Донбасі. У таборі для новоприбулих почав самотужки вивчати еспанську мову, пішов на працю у пароплавну агенцію і виявився здібним та підприємливим, ініціятивним, тож швидко зробив професійну кар’єру. У корпорації «Рінкон» він розбудував корабельний відділ і судна возили деревину з Нікарагуа, пшеницю з Орегону, папір із Джорджії, автомобілі з Пуерто-Ріко. Фірма здобула усі порти Веснеуелі, крім порту Ля-Гваїра. Спершумали 14 кораблів, потім придбали ще п’ять великих. Щотижня прибували кораблі з США, Европи, малі судна курсували вздовж узбережжя Венесуелі. Свою працю І. Хейлик продовжив у США, в порті Елізабет, звідки вийшов на пенсію у 1990 році.

Джерело "Нова Доба"

• < Попередня
• Наступна >