Дійові особи

Новобранців розстріляли за запізнення у військкомат

Деталі

Цікаво

27 червня 2019, 18:33

На Волині неподалік Каменя-Каширського у полі височіє самотній хрест над насипаним горбиком землі. Це символічна могила 16 поліщуків-новобранців, яких розстріляли вже на третій день війни, 24 червня 1941 року. Але зробили це не фашисти, а свої, і тільки за те, що ці чоловіки на кілька годин запізнилися до військкомату…

Про це повідомляє «Visnyk.lutsk».
Про існування цієї могили мешканці Каменя-Каширського та довколишніх сіл навіть не здогадувалися більш як півстоліття. Косили тут сіно, садили картоплю, випасали худобу. А ті, хто знав, мовчали. Лише в роки української незалежності цю трагічну сторінку історії вдалося відтворити у деталях. Одним з тих, хто бачив, як розправилися радянські військові з поліськими новобранцями, був мешканець Каменя-Каширського Павло Кривдик. Він 55 років прожив в Одесі й на батьківщину повернувся вже в часи незалежності. Коли у місті заговорили про розстріляних новобранців, чоловік і розповів про те, свідком чого йому випало бути...
Неподалік того місця діти випасали худобу. Раптом приїхало дві машини, з яких висипали військові й цивільні з тлумачками за спиною. Їх вишикували як на перекличку, але лицем чомусь поставили до лісу. «Диви, Павло, що роблять!» – крикнув старший брат Павла, коли військові спрямували зброю у бік цивільних.
– Від страху ми заповзли у рівчак. Крайній зліва чоловік зробив два кроки убік і намагався втекти, але куля наздогнала його. Коли розстріл закінчили, тіла полили з каністри бензином і кинули факел. Здійнялося високе полум’я, повалив густий білий дим і неприємно запахло горілим людським тілом. Ще підтягнули до купи й кинули у вогонь того, що лежав збоку. І поїхали. Ми ще трохи полежали і вийшли. Я близько туди не підходив, страшно було, – згадував дядько Павло той моторошний день. – Неподалік у лісі жив Никанор Боденчук. Він саме нагодився, коли все це тут творилося. Заховався у канаву, дочекався, поки всі поїхали, і став витягати з багаття тіла-головешки, щоб не обгоріли до кінця та можна було хоч когось впізнати. Шістнадцять чоловік їх там було. А Боденчука потім вивезли у Сибір як куркуля.
Під вечір на те місце знову при¬їхала машина з військовими. З ними було двоє цивільних, яких змусили копати могилу й кидати у неї трупи. Їх теж розстріляли і кинули туди. Солдати засипали яму і розрівняли землю, щоб нічого не було видно.
У ті червневі дні далекого 1941-го на Поліссі у розпалі була косовиця. Селяни запасалися кормами для худоби на цілу зиму. І коли Авраму Мазуру з Каменя-Каширського прийшла повістка з військкомату, він на хуторі саме складав зі старим батьком сіно у стіжок. Хлопець вирішив привезти ще кілька копиць, перш ніж іти на фронт. Бо хто поможе потім батькам? Закінчивши роботу, він попрощався з рідними і поїхав коником у військкомат. Але його разом з іншими новобранцями iз сіл чомусь закрили в одному з приміщень біля конюшні. За розповідями родини, Аврам дуже гарно співав. І там він затягнув тужливу рекрутську пісню. Це неабияк розсердило військове керівництво, яке щодня прибувало сюди. Начальники у погонах забігали по двору, матюкаючись. А потім загуркотів автомобіль, у який наказали вантажитися новобранцям. Саме Аврам намагався під час розстрілу втекти, і його тіло лежало зверху на купі трупів…
Та мало хто знає, що розстріляних 24 червня могло бути значно більше. Бо того дня припізнилися на збірний пункт хто на годину, хто на кільканадцять хвилин не лише тi шістнадцятеро. Ще стільки ж сиділи під замком в іншому приміщенні, коли першу партію повезли розстрілювати. Конюх військкомату Степан, прізвище якого так і не вдалося встановити, відчувши недобре, збив замок і сказав тікати. Це й врятувало новобранців.
Невдовзі після розправи над новобранцями у Камінь-Каширський увійшли німці. Люди на місці розстрілу насипали могилу, з польської бруківки зробили бордюри, а німецька адміністрація наказала встановити хрест, на якому був напис, що ці чоловіки загинули від рук комуністів. На Спаса пройшла хресна хода з хоругвами й церковним хором. Могила ця проіснувала, поки були німці, тобто до весни 1944. Коли радянські солдати побачили той хрест у полі, одразу доповіли командиру. Той наказав усе знищити, щоб і сліду не залишилося. Хрест викинули в болото, а бордюри розкидали. Пізніше на тому місці пройшла меліорація, землю віддали під городи, і більше ніхто не згадував про ці трагічні події. Хіба пошепки між своїми…
Ці смерті буде списано на закони воєнного часу. Як списали розстріли тисяч в’язнів Луцької, Ковельської та Володимир-Волинської тюрем у перші дні війни. Як спишуть потім мільйони солдатських життів, ціною яких, а не тактичною вправністю, встеляли дорогу до перемоги радянські командири на чолі зі Сталіним.

• < Попередня
• Наступна >