Дійові особи

Останній наказ полковника Кричевського

Деталі

Цікаво

17 липня 2017, 18:42

Він двічі рятував Богдана Хмельницького від смертельної небезпеки і заплатив за це власним життям

КУМ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Козацький полковник Михайло Кричевський був одним із найвірніших соратників гетьмана Богдана Хмельницького. Все його свідоме життя пов’язане із Черкащиною, адже протягом багатьох років він командував Чигиринським полком реєстрового козацтва і захищав Середнє Подніпров’я від татарських грабіжницьких походів.
Справжнє його ім’я — Станіслав-Михаль Кричевський. Він був чигиринським полковником і кумом Богдана Хмельницького. Ще в ті часи, коли майбутній гетьман служив простим сотником, полковник Кричевський врятував йому життя і зберіг для України цю талановиту й енергійну людину. Людину, яка зробила так неймовірно багато для своєї Батьківщини і вирвала український народ із польської неволі.

ЯК ЦЕ ТРАПИЛОСЯ?
У 1647 році Богдан Хмельницький активно готував повстання проти поляків. Однак дехто з його прибічників злякався майбутнього кровопролиття. Полковий осавул Роман Пешта, який заздрив авторитету чигиринського сотника серед козаків і сам претендував на посаду гетьмана Війська Запорізького, не витримав першим. Він повідомив про підготовку повстання корсунського й чигиринського старосту Олександра Конєцпольського.
Магнат доручив шляхтичу Адамові Радлінському заарештувати Хмельницького. Не гаючи часу, той подався до Бужина (містечкознаходилося на 20 верст північніше Чигирина), де перебував бунтівний сотник, схопив його й привіз до Крилова. Потім Хмельницького доправили до чигиринської в’язниці під нагляд полковника Кричевського.
Тоді ж Пешта вигнав сім’ю Богдана з Чигирина, промовивши: “Вже коли й тепер Хмельницький живим лишиться, то можна повірити, що люди воскресають”.
Щоб відразу покінчити з бунтом ще в самому зародку, Олександр Конєцпольський наказав стратити Хмельницького. “Відтяти голову свавільнику!” — такий наказ отримав Станіслав Кричевський.
Відомі дослідники життя та діяльності видатного козацького гетьмана Валерій Смолій і Валерій Степанков так описали цю трагічну ситуацію: “За розпорядженням Кричевського його перевезли до чигиринської в’язниці. Кум арештанта, полковник, не поспішав виконувати наказ Конєцпольського, тим більше, що безпосередньо йому не підлягав. На страту потрібна була згода коронного гетьмана Миколая Потоцького…”.
Тим часом до полковника Кричевського з’явилися соратники Богдана Хмельницького з проханням відпустити його на поруки. Після цього сталася подія, яку подільський суддя Лукаш М’ясковський в одному зі своїх листів охарактеризував так: “чигиринський полковник через кумівство відпустив на поруки Хмельницького”. Ось так Богдану Хмельницькому було подароване життя, а Україні — видатного козацького вождя.

ЗАХИСТИВ ВІЙСЬКО ЗАПОРІЗЬКЕ ВІД УДАРУ В СПИНУ
Вдруге полковник Кричевський врятував не тільки Богдана Хмельницького, вже прославленого гетьмана, але й усе Військо Запорізьке. Трапилося це влітку 1649 року. Над Україною шуміли вітри революції. Вчорашні раби, “хлопи” та “бидло”, взялися за шаблі й самопали. Національне піднесення було просто неймовірним — плебеї взялися за зброю і стали вільним Військом Запорізьким. А для шляхти та магнатів настали чорні дні.
Але польський король Ян Казимир кинув одна за одною дві армії проти козаків. Залізний смерч упав на Волинь. Підрозділи коронної армії швидко просувалися вперед, вогнем і мечем караючи непокірних. Момент істини наближався. Хто — кого?
Гетьман Богдан Хмельницький зібрав усі козацькі полки, дочекався кримського хана Іслам-Гірея — і кинувся навперейми польському війську. Під Збаражем союзники замкнули у щільному кільці оточення всю коронну армію.

Та існувала страшна небезпека удару в спину.
Литовський гетьман Радзивілл розпочав наступ на Україну з дрімучих лісів Білорусії. Якби вишколена і надзвичайно боєздатна литовська армія прорвалася у тил козацького війська, то народна революція захлинулася б у власній крові. За всяку ціну треба було зупинити просування панцирних корогв вглиб України!

Отримавши наказ гетьмана Хмельницького, 20 червня полковник Кричевський на чолі кількох козацьких полків вирушив на литовський фронт. А рівно через місяць коронну армію гетьмана Радзивілла дійсно зупинили у білоруських лісах поблизу міста Лоєва. Ціною крові багатьох тисяч козаків.

А сам полковник, смертельно поранений, лежав у старому лісі неподалік покинутого козацького табору і дивився у бездонне нічне небо. Він проклинав себе за поразку. Поразку, яка була варта перемоги. Але про це полковник так і не дізнався.

ДЕНЬ КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ
Полковник Кричевський гнав козацьку армію без упину вперед. Литовців потрібно було затримати саме в лісах, не дати їм вирватися на простори Київщини. Поблизу Лоєва дві армії зіткнулися лобами. Момент істини настав! День 21 липня 1649 року — великий і трагічний в історії української революції. День слави і звитяги козацької.
Полковнику Кричевському вдалося непомітно дістатися до литовського табору і зайняти вигідне місце для наступу. Атака козацької кінноти стала несподіванкою для литовців. Та гетьман Радзивілл вчасно перегрупував свої сили і особисто повів у бій панцирні корогви.
Аналізуючи цю битву, історик Юрій Мицик зазначав, що ліве крило козацького війська поступово почало відрізати литовську кавалерію від табору. Здавалося, ще мить — і ворог не витримає, кинеться утікати.
Але Радзивіллу пощастило. Зовсім випадково на полі бою з’явилися корогви гусарського полку, що поверталися з роз’їздів. Вони несподівано атакували з тилу козацьку кінноту і тим самим врятували литовського гетьмана від поразки. Потрапивши під удар з двох боків, козаки відійшли до лісу. Настав перепочинок у битві.
Але цей кривавий день ще не закінчився. Михайло Кричевський дуже швидко навів порядок у своїх полках. І знову пішов у наступ. Радзивілл кинув проти нього всі наявні сили — навіть резерву не залишилося. Спалахнула запекла січа, у якій полковник отримав страшні рани в голову та правий бік. Козаки підхопили його на руки і витягнули з гущі бою.Почало смеркатися. Супротивники розійшлися, не завершивши ратну справу. День 21 липня 1649 року вже не належав календарю. Він назавжди увійшов в історію на вістрях закривавлених козацьких та литовських шабель.
Вночі козаки непомітно покинули свій табір. Забрали всіх поранених, артилерію і обоз. Вони відійшли на інші позиції, де закріпилися. Якби Радзивілл пішов уперед, то знову б зіткнувся із готовою до бою козацькою армією.

І ПОХОВАЛИ ЙОГО З ПОЧЕСТЯМИ…
Доля воєнної кампанії 1649 року була вирішена саме тут, під Лоєвим. Коронна армія гетьмана Радзивілла розбила свій залізний лоб об неймовірну стійкість козацьких полків Кричевського. Смертельно втомлені і значно поріділі панцирні корогви застрягли в білоруських лісах. Ні сил, ні бажання йти далі у них уже не було.
Самого полковника знайшли на світанку неподалік від порожнього козацького табору. Жовніри впізнали його відразу. Цю людину знали всі — і вороги, і друзі. Кричевського дуже обережно віднесли у литовський табір. Гетьман Радзивілл наказав покласти його у своєму наметі й надати необхідну медичну допомогу.
“Зберігаючи свідомість, він надзвичайно болісно переживав свою поразку, яка, на його думку, відкривала Радзивіллові шлях в Україну, нещадно картав себе за те, що з його ”вини” загинуло стільки козаків. Останні дні життя цього мужнього й талановитого полководця, як зазначав близький до Радзивілла анонімний автор ”реляції”, були для нього суцільною моральною мукою”, — так розповідають про трагедію легендарного полковника Валерій Смолій та Валерій Степанков.
Кричевський категорично відмовився розмовляти з переможцями. Коли полковникові нагадували про його шляхетське походження та минулі заслуги перед Річчю Посполитою, він повільно хитав головою та “стенав плечима”.
Чим же пояснити той дивний факт, що козаки залишили напризволяще свого героя-полковника?
На думку науковця В’ячеслава Липинського, “Кричевського залишили за його власним наказом”. Полковник надзвичайно болісно переживав свою поразку, відчував страшну вину за даремно загиблих своїх козаків і “жадав лише одного — якнайшвидшої смерті…”.
Полковник Кричевський помер від тяжких ран через три дні після того страшного бою. Радзивілл наказав поховати його з почестями. Жовніри насипали над ним високу могилу.
Сучасна історична наука розставила всі крапки над “і”. Полковник Кричевський даремно проклинав себе за поразку. Адже стратегічний план Богдана Хмельницького його козаки виконали, заплативши криваву ціну — але не допустили вторгнення литовського війська на Україну.
Все минає у цьому світі — любов, ненависть, життя і навіть смерть. Але залишаються кургани, високі, як людська пам’ять, і незламні, як людська мужність…

ФАКТ
Загиблих козаків поховали у курганах Литовський гетьман Радзивілл був достойним супротивником і вмів шанувати чужу мужність. За його розпорядженням поховали усіх полеглих козаків — близько 7 тисяч. 19 великих курганів виросли на білоруській землі. Змучена й виснажена кровопролитними боями, втративши майже 6 тисяч воїнів і залишившись без пороху, коронна армія вирушила назад, у Литву.

Вадим НІКІТІН

• < Попередня
• Наступна >