Політика

Смілива і працьовита Сміла

Деталі

Цікаво

16 квітня 2017, 15:44

Назва Сміла відома з першої половини XVII століття. Із назвою пов'язана легенда, яку записав граф Олексій Бобринський: «Якась-то дівчина провела воїнів через важкодоступне болото в тил до ворога. Вони перемогли тьму-тьмущу ворогів у кривавій битві, але дівчину не вберегли. Поховали воїни героїню над Тясмином і назвали її Смілою, а містечко Тясмин на її честь назвали Смілою».

З книги Лаврентія Похилевича «Розповіді про населені місця Київської губернії» вичитуємо, що «Містечко Сміла лежить на поштовій дорозі з Києва до Черкас, розташоване на пласкому підвищенні, оточене річкою Тясмином, Ірдинським болотом і річкою Сріблянкою. Сміла вважалася містечком ще за короля Казимира, але невідомо, коли вона заснована. До залишків глибокої старовини варто зарахувати вцілілі укріплення так званого палацу. Це чотирикутне земляне укріплення з шанцями, лежить на підвищенні, над ставком. Там тепер римо-католицький цвинтар, з латинською каплицею. Про стародавність містечка свідчать також назви урочищ та поєднані з ними народними переказами про якихось княжих дітей. Юрій побудував собі дім на горі, яка досі називається Юровою. Мотрона побудувала Мотронинський монастир. А Домна насипала Смілянську греблю. Після остаточного приєднання краю до Польщі, при роздаванні земель польським вельможам, Сміла з 1772 року дісталася князям Любомирським. Вони, бажаючи забезпечити безпечне для себе перебування в Смілі під час приїздів з Польщі, побудували в містечку дерев’яний палац. Крім того все містечко оточили валом і частоколом. Але всі ці укріплення у 1768 році не захистили пануючих шляхтичів та євреїв від повстанців. Загін із 300 чоловік, під проводом самого Залізняка, заволоділи містечком і перебили шляхту і жидів. У 1773 році, після приборкання повстання, король Станіслав-Август дав Смілі привілею на магдебурзьке право та відповідний міський устрій. Невдовзі князь Ксаверій Любомирський передав Смілянщину князю Потьомкіну-Таврійському. У 1793 році Смілянщину успадкував граф Олександр Миколайович Самойлов».

Про подальший розвиток міста розповідає знаменита енциклопедія Брокгауза і Ефрона: «В подальшому Сміла перейшла у власність графів Бобринських. 15195 жителів (не враховуючи заводських робітників). 3 православні церкви, 1 католицька, 1 протестантська, каплиця, народне училище, синагога, 3 церковно-приходські школи, поштово-телеграфна контора, 4 лікарні, 2 аптеки, багато крамниць, кілька водяних млинів. Упродовж року проводяться 2 великі ярмарки, оборудки яких сягають понад 85 тис руб. Базари проходять щотижня. По своєму торговельно-промисловому значенні Сміла перевершує інші міста. Крім ремісничих і кустарних майстерень, тут 18 великих заводських підприємств, що задіюють (у 1898 році) 1130 робітників з виробництвом на 1136840 руб. Бурякоцукровий завод мав 575 робітників, рафінадний – 375. На паровому млині працювали 24 особи, на пивоварному заводі – 9, на шкіряному – 12. Є лісопильний завод, 2 заклади з виробництва штучних мінеральних вод, каретна і екіпажна майстерні, миловарний завод, свічний, чавуноливарний, механічний, 4 дубильних та інші. У Смілі до Фастівської залізниці приєднані Уманські гілки Південно-західних доріг. (залізниця Фастів-Знам’янка пролягла через місто у 1876 році, було відкрито станцію Бобринську).

Головне завдання зразково поставленого сільського господарства Смілянської економії – вирощування буряків. Застосовується сівооборот – пар, озима пшениця, пар, буряки, ярове, пар, буряки, овес з еспарцетом, два роки еспарцет, озима пшениця, буряки і овес. Під буряки застосовуються штучні добрива: суперфосфат, кістяне борошно і чилійська селітра (крім того 2/3 парів підживлюються дефекаційною гряззю), що, разом з хорошим обробітком ґрунту, забезпечує урожай буряків до 120-150 берковців з десятини. Із 1850-х років організоване висадження хвойних дерев, а з 1880-х – і дуба, що має успіх. Заготівля лісових матеріалів господарська. Спеціальна їх обробка полягає у виготовленні ободів, спиць та обручів».
У Смілі та її околиці були виявлені залишки давніх поселень та численних курганів. Два значних древніх городища та 44 кургани вперше були досліджені у 1879-1883 роках. Ці знахідки належать до кам'яної та бронзової доби.

Володимир Чос

Джерело:"Нова Доба"

• < Попередня
• Наступна >