Політика

Цукрова Сміла й мармеладна Сидорівка

Деталі

Цікаво

14 лютого 2019, 18:34

Перший цукрозавод в Україні був збудований у селі Трощині на Канівщині 1824 року. Перший в імперії механічний пісково-рафінадний – 1843-го в Ташлику на Смілянщині, а вже 1847 року в обширах теперішньої Черкаської області діяло 39 цукроварень.
Про це інформує «Нова Доба».
Фірма «Рафінадний цукор братів Яхненків і Симиренків» величезними партіями постачала ще донедавна захмарно дорогий продукт у Москву, Нижній Новгород, в усі великі міста України. Зрештою, саме у Черкасах 1854 року став до ладу найбільший рафзавод тодішньої Росії, на якому працювало понад 3 тисячі робітників.
Другим за чисельністю таких теж був наш – Лебединський на Шполяншині, трохи менше 3 тисяч.
До речі. Той факт, що цукор можна дістати лише з цукрової тростини, проігнорував будівничий промислової Сміли граф Олексій Бобринський. Не хотів чоловік миритися з тим, що, наприклад, 1820 року за два солодких фунти, а то ще менше ніж кіло, доводиться платити як за лоша: 4 рублі. І це – не перебільшення. А все тому, що до Росії цукор потрапляв аж із Латинської Америки через хитрозроблені «другі руки» європейських гендлярів.
Перший «буряковий млинець» Олексія Олексійовича, за усіма канонами новаторства, вдався гливким. Граф хоча й придбав за кордоном дороге обладнання, та в його маєтку під Тулою солодкий корінь не визрів, завадили ранні морози. Переїхав південніше, до Сміли, у володіння дружини Софії Самойлової. Наново поставив перевезений завод. Закрутилося...
З 1845 року із заводів Бобринського на ринок іде 240 – 270 тисяч пудів цукру. Його підприємства у Смілі, Балаклії, Грушківці та Яблунівці за потужністю встановлених там парових машин перевершили аналоги на усіх підприємствах Москви, разом узятих.
За десять років «солодкий внесок» Бобринського до «загальноросійського чаю» зростає до 2,2 мільйонів пудів, що спричинює обвал цін в усій імперії. Відтепер фунт цукру коштує 12 копійок, тобто звичний нам кілограм – близько 30-ти. Саме стільки тоді треба було сплатити за 2,2 кілограми яловичини. Недешево, звісно, та все ж це вже не лоша з 1820-го.
Наступним новатором галузі став Василь Симиренко, представник найвідомішої в наших краях династії науковців, фабрикантів і меценатів. Випускник Паризької політехніки, талановитий інженер-цукровик не зупинився на вдосконаленні існуючих технологій, а пішов далі.
Придбав нерентабельну цукроварню в Сидорівці на Корсунщині та з часом налагодив там промисловий випуск улюблених ще з часів своєї «французької» молодості солодощів – пастили і мармеладу. Увага: першого мармеладу російського, себто – українського, виробництва. Він так і називався – «Мармелад Український».
Більше про тогочасні підприємства рідного краю читайте тут.

• < Попередня
• Наступна >