Суспільство

Пасічник майструє вулики з очерету

Деталі

Цікаво

29 серпня 2022, 17:54

Пасіка тальнівчанина Павла Хоменка зараз налічує до 50-ти бджолиних сімей, а починав він із чотирьох власноруч виготовлених вуликів.

28-річному чоловікові, пишуть «Вісті Черкащини», завжди подобалося заняття бджільництвом і чотири роки тому він взявся за справу, яка його приваблювала. Тоді почав майструвати вулики із очерету. Каже, що віддав перевагу цій рослині, оскільки у нього не було дошки. Те, що виготовляти вулики можна із стебел побачив у знайомого. У давнину ж за таким принципом робили вулики із соломи.
«Зазвичай, коли кажеш слово вулик, людина собі уявляє скриню із дерева. Очерет чи солома якось не вписуються в ці критерії, – каже пасічник, – Але я вирішив спробувати.
Павло зізнається, навчався по відео з інтернету методом спроб та помилок. Його перші очеретяні вулики коштували чоловіку частинки пальця. Бджоляр пригадує, що взимку ходив на заледенілий ставок по матеріали. Косив стебла, а мама або сестра допомагали складати його в снопи. Далі заготовки відправлялись під прес.
«Рослина має бути більш-менш рівною, не дуже товстою. Якщо стебло об’ємне, трубки виходять не еластичні та лопають», – розповідає чоловік.
Коли у змайстровані житла вже заселили бджіл, очеретом, як матеріалом, пасічник був більш ніж задоволений. На перший погляд, каже він, такі вулики відрізняються від звичайних лише на вигляд. Увесь їх потенціал розкривається уже взимку. В них у холодну пору року бджоли не потерпають від вологи, морози теж не проникають всередину. Цей матеріал є екологічним, який, можна сказати «дихає» і цим він приваблює бджолині сім’ї. Крім того, очерет не вбирає ніяких запахів та не горить. Із плюсів такого матеріалу Павло виділяє дешевизну.
«Оскільки зараз, що деревина, що метал – дорогі, очерет є альтернативою, але це затратно по часу. Тому, якби не хотілося мати всю пасіку із такого матеріалу, іноді доводиться віддавати перевагу звичайним вуликам», – каже Павло.
Молодий пасічник за сумісництвом працює головним енергетиком у «Тальнівському кар’єроуправлінні». Зізнається, іноді поєднувати роботу та бджільництво важко. Якщо спочатку, коли у нього було лише кілька бджолиних сімей – це займало менше часу, то зараз про вільний вихідний він може лише мріяти. Навіть узимку часу на відпочинок не має. Тоді, каже чоловік, потрібно готуватися до наступного сезону: майструвати рамки, ремонтувати та виробляти вулики. У період медозбору, наголошує, йому дуже допомагає родина. Однак найбільшим своїм помічником пасічник називає німецьку вівчарку Гіту. Та, із маленького цуценяти бігала із Павлом доглядати за бджолами та розчищати вулики від снігу. Любов собаки до цієї справи не зменшили навіть кілька укусів бджіл. Павло каже, що займатися бджільництвом взагалі не можливо без любові. Якщо у тебе не лежить до цього душа – бджоли будуть агресивними до тебе. Каже, що йде до своїх підопічних лише в хорошому настрої, бо ті тонко відчувають свого господаря. На запитання «хобі це чи більше заробіток», чоловік цитує винахідника сучасного вулика Петра Прокоповича та називає бджільництво – приємною справою.
«Насправді з нуля зусиль потрібно прикласти силу-силенну. Коли я починав у мене була одна рамка і велике бажання. Рамка, по якій я майстрував вулики», – пригадує Павло. Зараз чоловік планує розвивати свою справу і мріє про велику пасіку.

• < Попередня
• Наступна >