Відео

Олександр Коваленко

Деталі

Дійові особи

20 лютого 2020, 08:21

депутат обласної ради, секретар ради обласної організації ВО "ЧЕРКАЩАНИ»

Про закриття лікарень і права українців на охорону здоров'я і лікарську допомогу

–У Ватутінській міській лікарні закривають п'ять відділень: хірургію, гінекологію, дитяче та реанімаційне, а також операційний блок. Хворим доведеться їздити до сусідньої Звенигородки за 15 км...
У селищі Цибулів Монастирищенського району хочуть закрити дільничну лікарню, яка обслуговувала більше десятка сіл. Пацієнтам радять їхати в Монастирище, а з деяких сіл автобус до райцентру ходить раз на тиждень, а то й того немає…
У Драбівському районі закривається стаціонар у селі Шрамківка, який обслуговував 10 навколишніх сіл. А в Уманській дитячій міській лікарні закрили 2 відділення та скоротили штат медичних працівників…
Такими повідомлення з Черкаської області рясніють місцеві газети, обласні і центральні ЗМІ. А далі їх буде ще більше. Причина – неготовність галузі і всього суспільства до стрімких змін, які пропонує реформа медичної галузі.
Уряд переконує українців, що гроші підуть за пацієнтом. Але куди вони таки підуть, варто розібратися. Якщо в місті людина підписала декларацію з сімейним лікарем, то вона справді "привела" лікарю певну суму коштів, акумульованих на рахунку НСЗУ. «Прийдуть» гроші і в обласні лікарні, центри, які надають високоспеціалізовану медичну допомогу.
А як бути районним лікарням? Адже їм для отримання державних грошей треба забезпечити обов’язкові вимоги, висунуті НСЗУ. Ідеться про високовартісне обладнання, якого у наших лікарнях немає, та вузькоспеціалізованих фахівців, які і в містах не затримуються, а в села зовсім не спішать. Та навіть обов’язкові УЗД-апарат, електрокардіограф, рентгенівський апарат, без яких складно лікувати пацієнтів за терапевтичним профілем, сьогодні стають каменем спотикання, бо більшість цих апаратів відпрацювали 15-20 років і потребують заміни.
Зрозуміло одне: НСЗУ не надаватиме кошти за пролікованих пацієнтів тим районним лікарням, які не оформлять документів на право надання того чи іншого пакета послуг. А такого пакета вони не можуть оформити, бо не мають фінансових можливостей виконати вимоги. Замкнуте коло? Так. І хоч у столичних кабінетах малюють красиву стратегію, реальність насправді сумна.
Сьогодні влада на місцях має вирішувати, чи потрібні людям лікарні у кожному районі, що робити з тими, які не виконають обов’язкових умов – закрити, чи, може, перепрофілювати у сімейні, чи взяти їх на фінансування виключно з бюджетів районів і місцевих ОТГ.
На жаль, на рівні більшості районів Черкащини вже немає коштів на приведення навіть справді потрібних людям райлікарень до рівня, якого вимагає НСЗУ. А більшість керівників новостворених ОТГ, в яких нині є фінансова можливість допомогти районним бюджетам, взяти на себе відповідальність за збереження медзакладу у районному центрі не спішать – вони дбають про свої ФАПи.
В наших реаліях такий принцип формування мережі медичних закладів вторинної ланки (іншими словами, районних лікарень) обернеться бідою для людей. Щоб оперативно доставити екстреного пацієнта до базового для кількох районів медичного закладу, потрібний час, який залежить від відстані, стану автодоріг, стану транспорту. Не варто також забувати, що головний транспорт в сільській глибинці – це старі автобуси або маршрутки, які ходять не кожного дня.
Мимоволі робимо висновок, що медична реформа в тому вигляді, який ми зараз спостерігаємо, звужує права українців на гарантовані Конституцією охорону здоров'я і лікарську допомогу.
По суті, ми є свідками укрупнення, урізання фінансування, скорочення персоналу, закриття відділень та цілих лікарень, невизначеності щодо ряду напрямів в українській медицині. Ніхто сьогодні не може дати відповідь, що буде з психіатричними лікарнями, туберкульозними диспансерами, педіатрією, дитячою стоматологією, ендокринологією, алергологією, онкологією та ін.
Пані Скалецька, очільниця профільного міністерства, заявляє, що 1 квітня – це лише переломний момент, а справжні зміни відбуватимуться наступні кілька років, що 2020 рік є переломним у переході на нову фінансову модель. Логічно в кожного з нас виникає питання, а скільки людських життів ми втратимо, поки вся країна форсовано переходитиме на цю модель?
Я не песиміст і усвідомлюю, що медична реформа Україні потрібна. Інша справа, як вона робиться і як місцева влада долучається до цих процесів. Нещодавно ми з головою обласної ради об’їхали кілька районних лікарень, послухали думки головних лікарів, пацієнтів, голів ОТГ і наполягаємо на терміновому втручанні представників влади –облдержадміністрації, районних, міських рад та ОТГ– в процес реформування. Де треба – підставити плече, де треба – відстояти районну лікарню, де треба – придбати необхідне обладнання, аби лікарі отримали ліцензію.
Місцева влада повинна усвідомити себе як повноцінний власник більшості лікарень в Україні. Перше квітня вже на порозі. І ми не можемо допустити, щоб через нашу інертність, пасивність потерпали люди. 

• < Попередня
• Наступна >