Відео

Архипа Куїнджі визнали українським художником

Деталі

Цікаво

12 березня 2023, 13:57

Архип Куїнджі, геній визнаний на весь світ. Наш, український! Зовсім недавно один з найвідоміших музеїв - Метрополітен в Нью-Йорку змінив підпис біля картин Куїнджі: з російського художника митець нарешті став українським!

Це дуже круті зміни. Таке ж сталося з двома іншими видатними українськими художниками – Казимирем Малевичем та Іваном Айвазовським.
Народився Куїнджі в Маріуполі, 1841 року. Більшість документів вказують саме на цю дату, хоча можна знайти й інші версії
Куїнджі був сином грецького шевця Івана. Жив дуже бідно і осиротів в 4 роки. Хлопця забрав до себе брат батька, який мав багато своїх дітей і теж бідував
Тож Архип рано взявся до роботи, аби прогодуватись: слідкував за цеглою на будівництві церкви, пас гусей, служив в місцевого пекаря. В школі теж вчився, але будь-як, вчителі нарікали на лайдаку, що нічого з нього не буде. Бо наука не цікавила малого. Він хотів лиш малювати
І от якось пекар, якому допомагав хлопець, помітив з яким завзяттям той рветься до малювання: чи то на клаптику паперу, чи на стінах, чи на землі, і порадив йому йти вчитися до самого Айвазовського. Відомий митець жив у Феодосії. Архип довго не думає та й відправляється в далеку дорогу. Пішки.
Але Айвазовський чомусь не оцінив юного таланту, а може розізлився на нахабність хлопця, бо й таке читала, і відправив його малювати… паркани. Щоправда, брат Айвазовського змилосердився та дав Архипові кілька уроків з живопису. Власне, на цьому історія закінчилась, розчарований Куїнджі вернувся додому
Проте не здався. Він продовжував малювати. Не закинув улюбленої справи і тоді, коли вчився на педагога грецької мови, і коли влаштувався в студію ретушистом фотографій. До слова, обробляв він фото настільки майстерно, що міг спокійно відкрити власну студію і жити собі вдосталь. Але Куїнджі хотів бути художником
У 24 роки він вирішує вступити в академію. Ясна річ, в Петербурзьку. Не було, на жаль, в Україні мистецького закладу відповідного рівня.
В академію його не беруть, забракло відповідної підготовки. Лиш за третім разом. Але як тільки художникові там вдається створити кілька крутих робіт і про нього починають говорити, він скріплюється у власній самооцінці та залишає навчальний заклад
Далі будуть шедевр за шедевром. Виставки, продажі, захоплення публіки, шалена популярність. Було навіть запідозрювали художника, що використовує спеціальні фарби, що світяться, а ні, він користувався звичайними олійними. Але робив їх сам. Вмів так поєднати пігменти, а потім відтінки на полотні, що створювався такий вражаючий "світильний" ефект
Та й подати свою роботу вмів – в напівтемряві, лиш з точковим освітленням, яке підсилювало враження від побаченого.

В 34 роки Куїнджі вперше поїхав у Францію, щоб замовити собі там весільний фрак та циліндр. А звідти до Маріуполя, де на нього чекала його майбутня дружина, яку він кохав ще з юнацьких літ. Віра була донькою багатого купця та шанувальницею творчості свого чоловіка
Далі художник бере участь в найпрестижнішій художній події того часу – Всесвітній виставці в Парижі, що приносить йому ще більшу славу. Критики та глядачі в захоплені, йому аплодують стояче.
В той же час він починає роботу над картиною, яку вважатиме чи не найважливішою в своєму житті – «Вечір в Україні». Працюватиме митець над нею 23 роки!
«Місячна ніч на Дніпрі» – ще одна видатна та мегазначима робота художника. Куїнджі показав її публіці зробивши виставку однієї картини. Аби подивитись на шедевр, люди вишикувались в довжелезну чергу по всій вулиці
Ще до виставки роботу купив російський князь за нечувані гроші – 5 тисяч рублів. Вона настільки була люба його серцю, що колекціонер взяв її з собою в навколосвітню подорож. Від перепадів температури та морського повітря, звісно, картина постраждала – кольори потьмяніли та змінилися. Але робота досі вражає глядачів. Тільки не українців. Знаходиться вона в державному російському музеї
В 40 років, на піку своєї слави, художник раптом замовкає. Йде зі сцени на наступні два десятиліття! Жодної виставки, ніякої публічності, лише тиша, усамітнення та щоденна праця. Досі не відомо точно чому так сталося: через критику останніх творів (автора раптом почали звинувачувати в одноманітності та надмірній ефектності), чи через пошуки відповідей на свої філософські питання, чи може чоловік просто втомився від слави
В будь-якому разі Куїнджі купує собі землю в одному з кримських сіл, ставить там курінь і привозить туди свою дружину. Так заможні люди відновлюються та єднаються з природою, хоча могли б жити в палаці. Чи хоча б в одній із квартир в їхньому багатоквартирному будинку в Петербурзі, який вони здавали в оренду
Протягом тих 20 років Куїнджі подорожує, викладає при академії, вивчає себе та світ, грає на скрипці, продовжує експериментувати, досліджувати технічні можливості пігментів, їхнього поєднання, створює кілька сотень картин і нікому їх не показує
І лиш в 1901 році він нарешті виставляє свої нові 4 роботи. Знову аншлаг, розголос, захоплення. Але художникові далі це не цікаво. Тож він вдруге зрікається публічності, на цей раз назавжди
В останні роки свого життя Куїнджі багато займається благодійністю. Сам живе скромно, а гроші роздає іншим: на стипендії обдарованим студентам, на різні премії, жертвує спілці художників, допомагає також жебракам
Оскільки дітей в Куїнджі не було, свій спадок він розділив між багатьма людьми та установами: потрошки всім родичам, церкві, де його хрестили, на заснування школи його імені та фонду на підтримку митців
За рік до смерті чоловік захворів на запалення легенів. І дружина переконала його поїхати до Петербурга на лікування. Він погодився не знаючи, що більше ніколи не повернеться на рідну землю.
Слабке хворе серце 69-річного художника не витримало і зупинилося. Був 1911 рік.
Тут міг би бути кінець розповіді. Але я згадаю ще один болючий епізод, що стався століття по тому.
Весна 2022 рік. Маріупольський художній музей імені Куїнджі обстрілюють та частково руйнують. Видатні твори, що там зберігалися (Куїнджі, Айвазовського, Яблонської, Глущенка) встигають врятувати і сховати. Але одного дня вони раптом опиняються в руках окупантів. Зайдіть на сайт музею, це шок-контент.
Кажуть, зрадниця-чиновниця, яка це зробила носила вишиванку і називала себе українкою...
Наразі твори ніби зберігаються на окупованій території, в Донецькому краєзнавчому музеї. Тож нам залишається лише сподіватись, що після української перемоги можна буде повернути ці безцінні скарби.

Ольга Бартиш, журналістка, художниця

Із допису у ФБ

• < Попередня
• Наступна >