Відео

«Племінний раб» Пата Сека був батьком 249 дітей

Деталі

Цікаво

07 серпня 2025, 17:40

Пата Сека – найплідніший «племінний раб» в історії, якого використовували лише для однієї мети.
Історія цієї людини не тільки вражає – вона ставить під сумнів саме розуміння того, яким може бути рабство.
Його звали Пата Сека.
Він народився в 1830 році на африканській землі Анголи – в країні, де раби були лише товаром для Європи та Америки, мірилом фізичної витривалості та генетичної сили.
Ще з юності Пата Сека виділявся серед своїх однолітків: за словами очевидців, він володів надзвичайною силою та вражав своїм зростом – понад 2,1 метра, що було майже неймовірно на той час.

Доля була жорстокою. У підлітковому віці його продали в рабство, і незабаром він опинився на іншому континенті – у Бразилії, де його новим власником став заможний землевласник на ім'я Жоакім Жозе де Олівейра.
Там Пата Сека отримав нове ім'я – Хосе Флоренсіо, як це часто робили, щоб повністю придушити особистість та коріння раба.
Але на відміну від тисяч інших рабів, яких використовували на виснажливих плантаціях, його чекала інша доля – не менш нелюдська та страшна. Він не копав землю, не збирав цукрову тростину, не носив важких предметів. Пата Сека став так званим «племінним рабом».
До речі, рабство в Бразилії було набагато поширеніше, ніж у США.
Зазвичай, коли ми говоримо про рабство, ми всі насамперед згадуємо такі країни, як США, Франція чи Англія. Але мало хто знає, що Бразилія була найбільшою рабовласницькою країною, яка займалася перевезенням та продажем африканських рабів майже 350 років.
Рабство було основою абсолютно всієї її економіки. До 40% усіх африканців, проданих до Нового Світу, а потім доставлених до Сполучених Штатів, проходило через Бразилію.
Навіть після проголошення незалежності від Португалії в 1825 році Бразилія не поспішала відмовлятися від рабовласницької системи.
І хоча у 1850 році було офіційно заборонено імпортувати нових рабів з-за кордону, попит на рабську працю залишався.
Щоб компенсувати втрату та старіння робочої сили, рабовласники почали активно використовувати примусове «розмноження» рабів.
Це був цілий «репродуктивний» механізм: поневолених жінок змушували народжувати якомога більше, а чоловіків змушували ставати «донорами» генетичного матеріалу. Тих, хто відрізнявся особливо міцною статурою, робили «виробниками» – їх схрещували з іншими рабинямии, як племінних биків на фермі. І Пата Сека був найвідоміший племінний раб в історії. Його тіло було ніби створене для фізичного ідеалу того часу: високий, мускулистий, витривалий. Це були якості, які шукав у ньому його власник, Жоакім Хосе де Олівейра.
Але все це робилося не заради роботи на плантаціях. Пата Сека не працював у полях, не носив важких вантажів і не займався звичайною фізичною працею, як тисячі інших рабів. Натомість у нього був один єдиний «обов'язок» – його регулярно змушували вступати в статеві стосунки з найздоровішими чорношкірими рабинями, яких Хосе де Олівейра відбирав за суворими критеріями: жінки мали бути фізично сильними, молодими та витривалими.
Мета рабовласника була простою – створити величезну кількість нових і вільних рабів зі схожими фізичними характеристиками (як їхній батько), щоб вони були не тільки дуже витривалими, але й такими ж слухняними.
Через високу цінність Пата Сека його життя відрізнялося від життя будь-якого іншого звичайного раба. Його регулярно оглядали лікарі, годували збалансованою та поживною їжею, навчали писати та рахувати – пізніше він навіть допомагав своєму господареві з оформленням документів.
Історія не зберегла точної кількості жінок, які були пов'язані з Пата Сека. Але, згідно зі свідченнями нащадків та документами, що дійшли до нас, Пата Сека був батьком 249 дітей. Це ті діти, яких офіційно зареєстрували.
Реальна кількість, за словами істориків, могла бути в кілька разів більшою – зрештою, ніхто не вів точного обліку всіх немовлят, народжених на плантації. І кожна така дитина автоматично ставала власністю плантатора та рабовласника Жоакіма Жозе де Олівейри, і тільки він міг розпоряджатися їхньою долею на власний розсуд.
Але якщо коротко, у цих дітей було лише два шляхи: одних залишали на плантаціях, щоб вони виросли майбутньою робочою силою, інших продавали на невільницьких ринках, приносячи власнику додатковий прибуток.
Але так чи інакше, така величезна кількість дітей призвела до того, що, за приблизними оцінками, Пата Сека був прямим предком 1/3 всіх чорношкірих жителів міста Сан-Карлуш до кінця 20 століття.
У 1888 році Бразилія офіційно поклала край рабству. У той момент Пата Сека отримав свободу – але, на відміну від більшості звільнених рабів, він не залишився без підтримки. Його колишній власник, який на той час став одним із найбагатших людей регіону, висловив свою «вдячність» за вірну службу, подарувавши Пата будинок та ділянку землі.
На цій землі почалося його нове життя. Пата Сека залишився в Сан-Карлосі і пов'язав долю з жінкою на ім'я Пальміра - у минулому теж рабинею.
Разом вони створили сім'ю, в якій на світ з'явилося 9 дітей.
Пізніше Пата Сека став простим фермером і намагався навіть створити бізнес. Своє нове господарство він назвав Sitio Pata Seca. Основним джерелом доходу була рападура — традиційні солодкі ласощі, що виготовляються з очеретяного соку, які він продавав у місті.
Хоча його заробітки не можна було назвати великими, їх вистачало, щоб прогодувати дружину та 9 дітей, підтримувати господарство та жити без потреби.

• < Попередня
• Наступна >