Про тих чоловіків, які втекли з країни і про тих Героїв, які нас захищають
–Багато хто це обговорював і довелось глянути, за що там критикували Влада Яму і Бабкіна. За діло. Я би тут ще додала Потапа і Позітіффа. До 24 лютого всі згадані особи не вилазили із праймових ефірів. Сиділи в жюрі. Їх морди ліпили на обкладинки журналів, як символ маскулінності. І шо зараз? Потап боїться повертатися до Києва, бо боїться. Позітіфф бухає. На інтерв’ю сидів в зюзю. Яма зізнався, що стрімголов удрав із країни. Його батьки-пенсіонери виявились більшими патріотами і вирішили лишитись у Запоріжжі. Сидить в США. У той час, як його колега-танцюрист Дикусар на фронті. Так само на фронті отой красивий хлопчина із нав’язливого кліпу Лободи «Твої глаза». Назар Грабар в гарячих степах Таврійщини. Бабкін сцикливо зізнався, що присів на німецьку фінансову допомогу. Міг би хоча би змовчати. Знаю купу історій, коли жінки з Донеччини, які схопили тільки дітей і якісь зайві штани — зараз пішли працювати на заводи в Чехії. Бо соромно сидіть просто так. Який приклад ти подаєш дітям? Який приклад ти показуєш своїм фанатам? Це до питання, що після перемоги нам треба провести внутрішню ревізію, кого ми хочемо бачити в численних «танцях» і «голосах». Не усі мають рішучість піти на фронт. Але є низка гарних прикладів, коли люди культури показали чудовий приклад боротьби. Не лише на фронті, як Хливнюк чи Тополя. Є Вакарчук, який круто піднімав моральний дух своїми щоденними поїздками в постраждалі міста. Стоїть в очах його концерт на руїнах Охтирки — за пару днів після звільнення. Це потужно. Є Жадан і Любка, які купують автівки на фронт. Які дають прекрасний зріз нинішніх подій. Раджу не пропускати думок цих наших літераторів. Є Пивоваров, який запустив «українізацію» попси, дає концерти і в цілому не втік, мама і бабуся лишися в окупації. Людині болить — і це видно. Наше ТРО Мюнхена і Майямі у складі вищезгаданих зірок цікаво розмірковує, як ми будемо святкувати перемогу. Що типу будуть танці, коктейлі і ледве не голі піджейки у віночках. Ні. Коли настане день нашої перемоги — ми мовчки обіймемо тих, з ким витягували цю перемогу. Ми побачимо чимало темних фігур із передчасними зморшками болю — це мами загиблих і молоді вдови. Дорослі чоловіки в медалях везтимуть інвалідні коляски з побратимами. Які без рук і без ніг, але вдягненими як з голочки. Нам треба уже зараз зрозуміли, що із тих хлопців і дівчат, яких ми бачили на параді до Дня незалежності — лишиться небагато. Я уже зафіксувала в своїй голові «Чибінєєва уже нема. Він загинув у Гостомелі». І такого буде багато. Я знаю, якою буде перемога. Як у знаменитій пісні, символі Другої світової війни. We’ll meet again Вери Лінн. Коли нема нічого, крім сумного оптимізму. Don't know where Don't know when But I know we'll meet again Some sunny day… Я тепер розумію, чому саме ця пісня стала рідною для всіх, хто витягував свою війну. І чому нею прийнято завершувати пам’ятні концертни і промови державних топів.
Президент України Володимир Зеленський повідомив, що новим керівником Офісу президента стане очільник Головного управління розвідки (ГУР) Кирило Буданов.
Чи може долар зрости до 45 гривень і що буде з євро до кінця липня? Попри відносну стабільність валютного ринку, фінансисти радять уважно стежити за кількома чинниками, які можуть вплинути на курс найближчим часом.
Коли народи добровільно здають свої кордони, вони перестають бути народами. Те, що ми спостерігаємо сьогодні на узбережжі Лампедузи, в лісах на кордонах із Білоруссю, а тепер і в іспанській Сеуті — це не гуманітарна криза. Це фінальна стадія інституційного самогубства цілої цивілізації.