волонтерка
Про те, що ми маємо воювати кожного дня як востаннє, щоб наші діти не відбивали пошматовану країну в дикунів з півночі
–Це війна моїх однолітіків. Так, звичайно, поряд зі мною проходять службу одночасно ті, хто молодше моїх старших дітей і ті, хто по віку могли б бути моїми батьками.
Але це наша війна. Тих, хто зустрів Незалежність в 91 році молодими і повним сили.
Це нам її принесли в дзьобику. Ми не вибороли її. Просто отримали в дарунок. І це ми майже нічого не зробили для того, аби її не втратити.
Це ми будували свої кар'єри і будинки, а не країну. Це ми ходили на концерти російських зірок. Це ми їздили на заробітки в росію, або будували спільний бізнес з російькими партнерам. Це ми святкували з дітьми Новий рік, а не Різдво. Це ми обирали президентами то Кучму, то Януковича. Це ми дозволяли проходити в парламент комуністам. Це ми не побудували рів з крокодилами між нами та нашим минулим. Це ми.
Нам було зручно. Нам було звично. Ні, не всім. Але абсолютній більшості. І я не виключення. Це мої старші доньки навчались в російській школі, бо вона була ближче до дому ніж українська. Це я працювала на Інтері, та знімала рекламу для Партії Регіонів. Це я майже не читала сучасну укранську літературу, хіба що випадково. Це я зрозуміла, що я - українка лише на Майдані, стоячи посеред палаючого міста. Я фізично відчувала як я народжуюсь. Прямо тут, посеред гарячої зими. І це було боляче.
Все в житті має свою ціну. І всі рахунки рано чи пізно доведеться сплачувати. Ну, або лишати їх у спадок дітям. Тим самим дітям, для яких ми встигли побудувати будинки, але не сильну державу. І все, що ми можемо зараз для них зробити - воювати кожного дня як востаннє. Бо вони будуть наступними.
Це їм доведеться вдягти однострій і намагатися відбивати рештки пошматованої країни у дикунів з півночі. І гинути, не встинувши нічого в цьому житті побачити, крім війни. Лише тому, що 30 років їх батьки жили спокійним життям, не забиваючи собі голови питанням як зберегти той самий скарб, який абсолютно випадково впав їм в руки.
Із допису у ФБ
redaktor-smila-ua@ukr.net
Україна, м.Сміла
