журналістка
Про маленькі речі, які насправді дають нам величезну силу
–У вас таке точно було. Я збиралася з'їсти яблуко. Мама спитала: а ти його помила?
Стільки років одне і те саме!))
Мам, ну серйозно, я доросла людина, як ти думаєш, я знаю, що треба помити яблуко перед тим, як його з’їсти?
Юлия Гресь сумно усміхнулася: можливо, зараз моє питання здалося тобі надокучливим. Проте поки є людина, яка питає, чи помила ти яблуко, чи вдягла ти шапку, чи ти доїхала, чи ти поспала, ти — дитина. Але навіть якщо від сьогодні ти будеш цінувати такі миті понад усе на світі, прийде день, коли людей, які ставлять ці питання, не буде поруч. І тоді ти станеш по-справжньому дорослою…
Мій дідусь аж до останніх днів свого життя ніколи не казав: я тебе люблю (ще він ніколи не казав «вибач»:)). Влітку в інтервʼю Раміні я розповіла, що він завжди нарізав мені яблуко на дольки, а також чистив горішки, арахіс або грецькі. Я зрозуміла, що це був прояв його безумовної любові тільки тоді, коли вперше збираючи ланч-бокс сину в школу зробила те саме. Почистила від кісточок та нарізала яблуко. В той момент моє серце зробило сальто і завмерло — ніби дідусь зʼявився поруч, а я знову була маленька.
Після виходу інтерв'ю мені написали декілька людей, що впізнали в яблуках та горішках своїх тата, маму, бабусю і тільки зараз зрозуміли, що ті таким чином висловлювали свої почуття. Хтось написав, що його дідусь не чистив яблуко, а натомість брав з собою поводити трактор — саджав на руки і давав тримати кермо.
Ці маленькі, здавалося б незначущі речі, насправді дають нам величезну силу. Ці способи піклування інколи може незграбні чи зовсім безсловесні наповнюють і захищають нас у часи великих дорослих штормів.
Тож сьогодні на питання про яблуко, я сказала: так, мамуль, звісно. Я помила. Дякую, що запитала.
Дякуйте і любіть!
Із допису у ФБ
redaktor-smila-ua@ukr.net
Україна, м.Сміла
